8

Я б не згадала ті дні,

Був би ти…

А так, спогади уві сні.

Квітка

Хвилі відбивали шумливий набат в голові. Крізь окуляри, я все одно мружила очі, тому що боліла голова. Любасик цього разу трапився балакучий. Я хотіла фізичного контакту та розрядки, а він ще погомоніти про вічне. Втомив мене. Я не виспалася через його торохкотіння. А ще постійно вставляв поміж англійський говір іспанські словечка, то виходив якийсь сумбур, з якого я мало що розуміла.

Я спостерігала за братом, який підчепив Ангеліну та мого Гордія і поволочив у море. Просто підхопив під пахви, як мішки з цементом. Дітиська реготали, а він ще десь дістав їм круги, які футболив довгими ногами. Запустивши круги в море, він буквально позакидав на них дітей. Клекіт розходився по всьому узбережжю. На них озиралися, і я не могла сказати з певністю на кого дивляться більше на щасливих дітей чи на Матвія.

Там же було на що дивитися. Зросту два метри, плечі через бокс уже ширші від батькових, чорна чуприна заплетена в колосок, і бляха ідеальне тіло. Я не знала, як Дарина мириться з тим, що на нього витріщаються, що жодна жінка не може пройти повз нього спокійно, що він персона, яку знають у всьому світі.

Це важко.

Але Дарина лежала поруч мене на шезлонгу і у вус не дула. Повивала мохіто. Теліпала ніжкою, усміхаючись тим радощам, що організував її чоловік. Я часто думала, дивлячись на неї, як вони з братом поладнали в інтимному плані. Він же здоровенний, а вона тендітна пелюстка.

То я на чоловіків могла дивитися згори до низу, і мені було складно знайти такого, щоб не дихав в пуп, а тут… Інколи, коли він цілував її привселюдно, здавалося, що зараз переламає, та Дарина тільки сміялася.

- Як твій любасик? – вона перевернулася на бік, обличчям до мене. Русяво-золотаві пасма закинула за спину й випростала ладне тіло в бірюзовому бікіні. Попри вагітність та народження доньки, Дарина тримала себе у формі.

Матвій сина просив, але вона була непохитною. Поки що.

- А як ваш романтік? – я хитро осміхнулася.

Ми спихнули дітей на маму, а самі подалися на промисли. І тільки Бог на небі знав, як нам пощастило з нашою невгамовною. Проте, збагривши нам дітей зрання, вона подалася на сеанс йоги, бо там класний інструктор. Сказала, що хоче підглянути нових поз для їхніх з батьком пустощів у ліжку. І ніхто з нас не мав сумніву, що таки щось там надивиться.

- Ага! У мене романтік лиш з одним чоловіком, а у тебе є чим поділитися, - лукаво заграла бровами над окулярами.

- Нема чим ділитися. Якесь базікало трапилося. Триндів безупину, - фиркнула їй.

А ще думала геть про іншого чоловіка. Від часу його з’яви в комплексі, я не могла ще про когось чи щось думати. Мене просто постійно клинило. У кожному чорнявому й високому чоловікові бачила його. Навіть у Матвієві. Я дожилася до того, що на око прикинула у кого плечі ширші, і чи не поступається Северин братові у зрості. Здається, поступається.

І ще… Я хотіла з кимось про це поговорити. Мамі боялася казати, бо вона розповість батькові. Тут навіть до гадалки не треба ходити. Залишалася Дарина. Я знала, що вона розповість все братові, але той могила. Вічна. Як і вона. Ми зналися з дитинства. Моя мама її хрещена. Мій батько, начебто, був головою служби безпеки в холдинзі її тата – Андрія. Ми всі росли разом, як одна велика родина. Як зграя бабуїнів. Так іноді казала мама, якщо ми занадто бешкетували. Ми уже як  якийсь мафіозний клан, де за свого порвуть і розтопчуть. Тож не дивно, що Матвій з дитинства кохав Дарину.

Сьорбнувши для сміливості холодного коктейлю, який принесла з собою з бару, я глянула на брата і тихо мовила:

- Я знайшла батька Гордія.

Як і очікувалося, Дарина закашлялася, бо вдавилася мохіто. Відставивши склянку на пластиковий столик, що стояв між нашими шезлонгами, вона з лежачого положення прийняла сидяче.  Нахилилася вперед, вперла руки в коліна, зняла окуляри, й іскристий горіховий погляд майже розрізав мене на смужки.

- Де? – вирвалося з її рота утробне.

Я й собі сіла. Нахилилася до неї, неначе збиралася видати таємницю всесвітнього масштабу. Та, власне, так і було. Гордій тепер мій всесвіт, аж тут батечко десь узявся.

- Він був на вечірці у комплексі, а потім приїхав з колегами, щоб подивитися на наші номери й ресторан, бо мав приймати делегацію з Японії.

Іларіона відчиталася, що все минуло як по нотах, а про мене лиш запитав Арчер.

- А хто він? – зашепотіла Дарина.

- Син мільйонера Драганчука.

- Я їх знаю.

- Звідки? – вирячилася я.

- У нього багато заводів. Він виробляє різне устаткування. А ще організував з дружиною невеличке підприємство, де виробляють деталі для протезів. Андрій там один з акціонерів. І устаткування я в них брала для ювелірного бренду. Стоп! – враз стрепенулася Дарина. – А котрого сина ти вполювала? У нього їх два.

- Северин, - видихнула вражено.

- Старший. Ох, бляха! – вона скочила на ноги. – То тепер ясно звідки у Гордія ці геніальні задатки. Чорт! Він же ж геній! Квітко, - і знову сіла, уп’явши в мене трохи божевільний погляд і вхопивши за руки, - це кабзда.