7

Квітка Я! І пахну гарно,

Для любові тільки рано.

Квітка

Ямочка, ямочка, ямочка…

Ямочка!

Така ж, як у мого Гордія. Я цю особливість пам’ятала погано, оскільки багато випила у той вечір і була дуже смілива. Така смілива, що сама завела практично незнайомого чоловіка у кімнату для відпочинку, де моделі зазвичай очікували своєї черги, коли проводився кастинг для реклами якогось бренду. У тій кімнаті були дивани та крісла, і на одному з тих диванів я втратила цноту. Я чудово пам’ятала, що запитувала як звати мого Ромео, і він точно відповів, але не чітко. Буркнув. Був зайнятий тим, що розстібав зубами ґудзик на моїх шортах. От чому  я це запам’ятала, а як його звати ні?! То якийсь бісів парадокс. Та й не думала я, що колись з ним зустрінуся. Вважала розвагою на один раз, бо батько був шалено проти мого захоплення моделінгом. Йому аж зуби ціпеніли від усвідомлення, що я подамся до Японії. Перед від’їздом я хотіла урвати солодкого меду з чоловіком нашої національності. У мене пунктик стояв, що переший буде наш козак, а там як вийде. Я ніколи не захоплювалася хлопцями свого віку, особливо однокласниками, бо на фоні мого батька та брата всі здавалися шмаркачами, у яких досі молоко на губах трималося.

Аж тут він!

Я точно пам’ятала, що продефілювала перед ним, як пава, а він не звернув уваги. Тоді, начебто, ненавмисно штовхнула його плечем і розлила шампанське на сорочку. І тоді він помітив мене. Просто вп’явся темними очима. І, коли всі довкола казали, що у Гордія мої очі, - вони страшенно помилялися. У мого сина батькові очі. Такі ж серйозні за личиною хитруватості. І доказ тому ота літера «р». Я знала, що йому зовсім неважко її вимовити, але ж він навмисно з мене жили тягнув. Достоту як його батечко сьогодні.

Я спхнула делегацію  «Інвест» на Іларіону. Вона чудово впорається, сумніву не було. Усім іншим сказала мене не чіпати і до мене не заходити, бо, буцімто, маю дуже багато роботи, сама ж знову на стіни дерлася. Коли ґвалт минув, а у голові не стукало від ядучих реплік про нічні розваги, я узялася уводити в пошуковик ім’я, почуте сьогодні. Чи впізнав він мене? Бо ті натяки… Але впізнав мене як?

В образі юнки-моделі чи жінки-вамп з маскою на обличчі? Я захлиналася від питань. Вони обступили мене, як вороже військо, з яким бився мій батько. Яке скалічило його руку. Яке досі тримає його на стежці війни. Коли Дарина привезла свого американця-покруча,  думала, він скальп із нього живцем зніме.

Але інформація, що видав пошуковик, просто збила мене з ніг. І не в переносному значені. Я реально впала зі стільця. А потім ледве піднялася, бо підбор правої туфлі зачепився за штанину. Від злості я зняла взувачку й дратівливо відфудболила ногами.

- Боже, -  шепотіла, тому що злякалася того, що прочитала.

Отож, чи можна вже розкладати поминальне вогнище над моїми рутинами? Гадаю, що так. Бо батько Гордія бісів геній. Я так і знала! Я знала! І наче цього мало, він ще виявився старшим нащадком мільйонера, мецената, філантропа Дранагчука.

Северин входив до трійки найрозумніших дітей світу за протоколом міжнародної школи, представленої в США. Навчався в Гарварді, стажувався у SpaceX, вдома зайнявся ракетобудуванням, а кілька років тому започаткував власну справу. Відкрив компанію «Інвест», яка займалася розробкою інновацій на теренах нашої держави. Я мало ще раз не впала зі стільця.

Мабуть, тепер я знала, чому мене до нього потягнуло вісім років тому, - він лиш поглядом умів магнетизувати. Там борсався розум, а я розцінила це як хіть. І, може, не хотів тоді мене, як я його, але впертість буцалася у моєму єстві, заглушивши паростки здорового глузду. Ну і шампанське допомогло.

Я знала, що батько шукав його. Він розповідав мені про це. Учинив допит того ж вечора, коли дізнався про вагітність, і змусив описати все до найменших дрібниць. Навіть не посоромився спитати, у кого презерватив був – у мене чи Северина.

Проте, батьків слід, по якому йшов, плутався та губився. Зображення на камері, що висіла знадвору приміщення модельного агентства, зловила мого Ромео тільки раз. І то він був в окулярах. Я не знаю, як діяв батько далі. Може, знайшов усіх, хто був на тій вечірці і душу з них витряс, але Северина не знайшов.

А я боялася питати. Народився Гордій, інший клопіт заповнив увесь мій час та простір. Я пішла вчитися. Потім працювати. І вже не було важливо, хто батько мого сина, бо був Гордій – більшої радості не треба.

Мій тато умлівав біля онука. Гутав по ночах, щоб я поспала, бо зрання на пари, міняв підгузки, висаджував на горщик. З такою підтримкою не дивно, що я припинила запитувати. Лиш раз батько зізнався, що відслідкував мого незнайомця до Америки, а далі слід згубився остаточно. Я попросила його припинити пошуки. Вони марні. З’ява того чоловіка уже нічого не змінила б в моєму житті. Бо жити треба було далі.

Постукали у двері. Я здригнулася. Чомусь почувала себе злодієм у власному кабінеті. Закрила вкладку з інформацією про Драганчука, прочистила горло і звичним холодним тоном мовила:

- Заходьте.

До кабінету впливла Іларіона. В руках тримала вишуканий букет квітів. Маргариток. Я впізнала дрібні маківки й усміхнулася. Квіти були припасовані до круглого рожевого горщика, де бовталася вода та мочалка, у які квіти, власне, були засунуті. При таких умовах вони могли стояти довго  і не в’янути.