6

І ночі були б твої,

Коли б тримав ти руки мої.

Геній

Вона впізнала мене. Я це зрозумів по розгубленому погляді, втім, який сколихнув чорну безодню лиш на мить. Сьогодні й сліду не залишилося від безрозсудної валькірії. Переді мною стояла чисто порцелянова лялька, така ідеальна та погордлива, що, здавалося, навіть глянути на неї – то злочин. А я хотів бути злочинцем.

- Арчер, - зачарований холодною вродою чорнявки, мій друг, як дурне теля кинувся їй до ніг. Простягав руку для потиску, яку вона лиш злегка торкнулася пальцями.

Рожеві вуста, на яких виднівся ледь відчутний дотик помади, прихильно смикнулися у напівусмішці.

- Маргарита, - вона привітно схилила голову на бік. – Наскільки я зрозуміла, ви представляєте компанію «Інвест»?

- Так, - радісно виголосив Арчер. Якби цей щенячий погляд побачила його дружина, вона б йому вже причандала відкрутила. – Генеральний директор, - уточнив.

Чи хотів вразити, чи як, але на личку Маргарити нічого не майнуло. Вона глянула на Ніколь.

- Ви, мабуть, хочете перевірити наші технічні потужності? – усміхнулася дівчині.

Ніколь – хакерка. Їй всі ці виїзди, то як серпом по яйцях, яких у неї нема.

- Було б добре, - ліниво підтвердила вона.

Маргарита кивнула, а я тим часом нарешті відсунув Арчера в бік. Роздивився чорнявку зблизька. Мабуть, відчувши мою присутність, вона зверхньо глипнула, але не усміхнулася. Я ж подався на нову хитрість. Треба було з’ясувати, хто вона для Гожого.

- Драганчук Северин Робертович, - я простягнув їй руку для потиску, спостерігаючи як чорні брови, наче крила птаха, злітають догори.

- Маргарита, - стримано відповіла, знову ж таки ледь торкаючись моєї руки пальцями. Ніби я заразний чумою.

- І все? – подивувався я. – Мені б хотілося достеменно знати з ким маю справу, - зауважив діловито.

Її губенята покривило, та знову ж таки знадобилася мить, аби вона приховала невдоволення.

- Гожа Маргарита Захарівна, - представилася, смикаючи мене за середнього пальця. То мало нагадувало дружній потиск, але вже як є.

Однак подих під моїми грудьми вкляк. Я боявся видихнути. Отже, донька Гожого. Чорні очі, волосся, пряма постава і стриманість… Але ж на вечірці вона була геть іншою. Безрозсудною. І подобалася такою мені більше.

- Приємно познайомитися, - я сховав руки в кишені штанів.

- І мені.

Може здалося, та погляд непроглядної чорноти пронизав мене. Маргарита хутко відвернулася й осміхнулася моїм поплічникам. Змахнула рукою в привітному жесті на двері, запрошуючи нас до середини, й поцокала підборами попереду, елегантно вимахуючи стенами.

Гарна жінка. До чорта гарна жінка.

Мабуть, Арчер зі мною погоджувався, бо його вологі погляди вклякли на ідеально прямій спині володарки цих хоромів. Я не втримався і штурхонув його ліктем.

- Слину підбери, - зашипів.

- А сам пускаєш, - видав контраргумент.

- Мене не чекає вдома дружина та двійко дітей.

- Дивитися не заборонено, - процідив крізь зуби.

Ми зайшли до просторого фоє. За стійкою адміністратора нам усміхнулася молода вродливиця, провела пильним поглядом доньку Гожого, ніби щось повідомляла. 

- Я хочу показати вам нашу залу для конференцій. Крім того, гадаю ваша колега захоче одразу приступити до роботи, - вона напівоберта зиркнула на Ніколь.

Та кивнула, підтверджуючи думку.

Ми попрямували світлим коридором. На долівці дорогі італійські кахлі, стіни вкриті венеціанською штукатуркою, усі двері, що змигували перед очима винятково дерев’яні, фарбовані в колір горіха. Стримано, лаконічно, але одразу помітно, що матеріали якісні. Це будувалося з тонким натяком на винятковість. Подібних комплексів довкола міста чимало, але будь-який клієнт хоче почувати себе особливим, хай скільки ця послуга коштувала.

Крім того, якщо більшість закладів орієнтувалася на сімейні пари, адже на дітей фінансів ніколи не шкода, ця місцина орієнтувалася на бажання клієнта. Хочеш фінську баню – будь ласка. Мрієш здійснити рафтинг по Дніпру – маєш. Треба вразити іноземних гостей – тоді тобі сюди.

Усе це донька Гожого розповідала, йдучи поперу нас. Навіть коли завела до невеликої зали, вікна якої виходили на пологий схил та річку, продовжувала розповідати, що може запропонувати нам та нашим гостям.

Ніколь одразу взялася за огляд наявного технічного устаткування зали, а Арчер залип біля вікон. Треба віддати належне, краєвид відкривався просто неймовірний. Особливо зараз, коли сонце полоскало промені у лінивих водах Дніпра.

- Це неймовірно гарно, - видихнув вражено. – Чому я раніше не чув про ваш комплекс? – він повернувся до Маргарити.

Вона усміхнулася й знизала плечима. І стала схожою на дівчинку, яку я виносив з натовпу. Від неї мене відволік дзвінок. Я витягнув телефон з кишені піджака й хутко відхилив дзвінок. Ліза не образиться – знатиме, що я зайнятий. За мить в т телеграм прилетіло повідомлення.