2

Ти бачив мене уві сні,

Ті миті прекрасні й ясні

Квітка

- Маргарито Захарівно, - волала Іларіона, біжучи за мною по напівтемному коридору. Із найбільшої зали долинала музика і веселі крики. Елітне лайно бавиться. Розійшлося занадто. Почало руки розпускати. А в мене Гордій з температурою. Клятий ларингіт, - дівчата сказали, що не  підуть туди. Їх мацають. Чіпляються. А Мієчці порвали жилет та сорочку. Вона ледве вирвалася.

- Не ний, - гаркнула на адміністраторку. Наче їй вперше з подібним боротися. Дівчатам-офіціанткам ще дарую, бо вони вважай на першій лінії фронту, а ця чого розквокталася, то біс її зна’. – Зараз розберемося.

Я на ходу знімала піджак та розстібувала ремінь і ширінку. За дрескодом вечірки, улаштованої розбещеним ганьбищем заможних батьків, усі гості та персонал повинні бути в масках і вечірніх сукнях. Ці шмаркачі навіть уніформу моїм дівчатам пошили.  Біла шифонова блуза, чорний жилет, мініспідниці та чорні мереживні маски.

Господи, який примітивізм. Наче ці довбограї надивилися історичного кіно доби середньовіччя. Добре, що не вирядилися в корсети та кринолін. Я б тупо ржала. Як коняка.

Відчинивши свій кабінет, я шугонула лахи на диван, а із шафи дістала чорну мереживну сукню, яка не мала підкладки і таку ж маску, що зав’язувалася на атласні стрічки.

Присутність Іларіони мене не бентежила. Я роздягнулася і напнула сукню, адміністраторка підскочила й хутко вжикнула бігунком, застібнувши сукенку. Подала мені чорні лаковані туфлики на дванадцятисантиметровій шпильці й допомогла зав’язати маску.

- Ви дуже гарна, - ахнула, відійшовши в бік.

- Іларіоно, ти сьогодні сильно головою вдарилася, чи що? – може й то було грубо, але підопічні уже звикли до мого стилю спілкування. Я була прямолінійна.

Іларіона лиш осміхнулася, ховаючи радісний писок за долонькою. Розпаясану гнидоту могла впорати тільки я, вона це знала – того компліментами сипала.

- Це правда.

Я закотила очі й попрямувала до великої зали. Іларіона бігла ззаду, ступаючи крок в крок.

- Маргарито Захарівно, може давайте хлопців з охорони гукнемо?

- Щоб потім нас звинуватили у залякувані та неетичному ставленні щодо своїх клієнтів. Заспокойся, - люто гримнула на неї, відкидаючи за спину довге пасмо волосся, що полізло на очі. І так світу білого не видно. Я починала переживати, чи впорається тато з небулайзером, якщо це знадобиться.

Стук моїх підборів по кахлю стих перед великими двостулковими дверима кольору мореного дуба. За ними розташовувалася велика зала нашого готельно-ресторанного комплексу. Будував цю оказію мамин брат разом із нею. Спеціально вибрали місцину за містом у глухому кутку, аби ніхто й ніколи не поскаржився, що ми посягаємо на чийсь спокій після десятої вечора.

         Народивши, моделі з мене уже не вийшло, дипломатом не стала, блог довелося закинути, а ось з комплексом я впоралася непогано. А ще, здається, стала непоганою мамою. Принаймні, Гордій казав, що любить мене. І що я найгарніша і найдобріша мама в світі. Знали б про це мої підопічні, впісялися б з реготу.

- Якщо я не вийду через пів години, - обернулася через плече до Іларіони, намагаючись перекричати гул музики, що долинав, - підеш мене шукати. Візьмеш когось з охорони. Але одного, - я виставила перед нею вказівний палець. – Ясно?

Іларіона лиш кивнула і глянула на наручний годинник. Засікла час. Я відчинила стулки й увійшла до лігва неприборканості. Зараз цим гівнюкам усім дупи надеру.

І я росла в забезпеченій родині. Не мала відмови ні в чому. Але, щоб отаке вичворяти, - то чисто фантазії бракувало. Навчання, плавання, танці, модельна школа, блог… Часу вгору не було глянути. Батьки надавали можливості, а ти доню обирай.

Обрала.

Мама у вісімнадцять.

Ніби у кінофільмі «Термінатор-2» на мене сипонув важкий, задушлий дух спітнілих тіл, парфумів, задухи і спиртного. Я мало не закашлялася. Вдихала коротко й не глибоко. Очманіти.

Зала заповнена купою люду. Непевна, та, здається, у списках запрошених не було вказано аж стільки гостей. Тепер перевірити це буде складно. Курчат по осені рахують, а тут уже справжнісінький курник.

Мені не вперше розгрібати подібне лайно, але ж як починало нагнітати. Я все розуміла: молодь – хочеться розваг, десь випустити пару, проте можна це робити  в розумних межах. Я погодилася на уніформу та маски, я навіть дала добро на їхній алкоголь, узявши мізерний відсоток, бо дівчата на барі повинні були заробити, а не стирчати тут до ранку, і піти додому з дульою в кишені, але ж чіплятися до моїх дівчат – це вже нахабство.

Розважав публіку діджей, запрошені мною дівчата гоу-гоу, стриптизери, а також фокусники.

Хай мене грім поб’є, але ці дітиська вершків суспільства – чисто наївні пуголовки. На ілюзіоністів реагували, як мавпа на банан. Дайййййй….

Я дала їм все, чого вони очікували. По тому, як народ веселився, було зрозуміло, що вечірка вийшла перфектною. Але ж нащо до дівчат чіплятися.

Я обходила приміщення по периметру і пильнувала своїх офіціанток. Мої пташечки маневрували між натовпом, як авіалайнери розбурханим океаном. Всі гості в масках. Траплялися серед них і напівголі. А я не збиралася перетворювати класну вечірку на оргію.