1

Для тих, хто дивиться на зорі.

Пам’ятаєте, вони вміють закидати вудку. Будьте пильні. Ви можете втрапити на їхній гачок

********************************

А ти б кохав мене таку?

Пекучу, чисту і палку…

Квітка

У навушниках лементувала Юлія Саніна (солістка гурту «Hardkiss»). Я не знайшла кращого способу, аби перебити гул думок. На ліжку лежали розкидані книги, зошити, записники… Флешки, камери, телефон… Я б мала монтувати нове відео для свого тревел-блогу, пакувати валізу до Японії, тішитися, що вступила на омріяний факультет міжнародних відносин. Я мріяла подорожувати, розвивати свій блог, але….

- Квітко!

Мамин крик чувся навіть крізь навушники. Я здригнулася. У нас ніхто не кричить. Я ніколи не чула, щоб мама чи тато кричали. Це нонсенс. Щоб дисциплінувати мене та брата потрібен був лиш погляд мами. Власне, тато також того погляду боявся. Або вдавав, що боявся.

Мені здавалося, що останнє правдоподібніше.

Рудий вихор не постукав у двері моєї кімнати, він наскочив, як стихійне лихо, яке мало зросту від сили метр шістдесят, але тримало нас усіх в залізному кулаку.

Я стягла навушники з вух, спустивши на шию, і оторопіло дивилася, як на ліжко полетіла не розкрита пачка прокладок. Мама знавісніло застигла в дверях.

Суботній ранок. Ми нарешті вмовили тата відпустити мене до Японії, як модель, адже тамтешнє агентство сильно хотіло зі мною співпрацювати, однак тепер я точно нікуди не поїду. Про міжнародні відносити також треба забути. Або… Я боялася цієї думки, і пачки прокладок на ліжку також.

- Я купила їх два місяці тому, - грізно шипіла мама. – У нас місячні синхронні. Пачка досі не розпакована. Квітко, поясни чому?

Питання було справедливим і цілком притомним, якщо зважити, що в цій оселі практично не було секретів один від одного. Хіба, тато не ділився темним боком своєї професії, але я й так знала, чим він займається. І то не голова служби безпеки Андрієвого холдингу, то вже мережа, яка пустила кігтики у всі сфери життя.

- Бо мені не треба, - я не дивилася на маму. І не тому, що боялася, а тому, що я так жорстко пустила своє майбутнє всім котам під смердючий хвіст.

Батьки будуть розчаровані. Особливо, тато. Його ж син – це гордість. Чемпіон світу. Відомий боксер, а донька… А тут все прозаїчно, і навіть нудно. Нічого цікавого.

Те, що й всі.

Залетіла!

На мамин вереск прибіг тато. Чуприна вже сива, але плечі все одно квадратні. В ньому майже два метри зросту, в мамі метр з лишком, в мені якраз стільки, щоб зацікавити модельні агентства своєю незвичною зовнішністю. Я успадкувала всього по трошки від батьків, хоча, всі, хто б мене не побачив, казали, що я схожа на батька. Проте, тендітність, витонченість і м’які риси обличчя я успадкувала від матері. Єдине, що нас робило подібними з батьком – це пронизливі карі очі, чорне блискуче волосся і впертість. Проте, того я, певно, почепила від обидвох своїх батьків.

Тато тримав в руках тертушку. Мама змусила його натерти бульби на деруни. Він якось заїкнувся, що уже з’їв би домашніх, за мамою не застояло – хочеш дерунів, ставай і три. Він і тер.

- Нато, чого ти кричиш? – він витріщився на маму, яка розбурхано здіймала груди під атласним халатиком.

У них з татом вночі були пустощі для дорослих. Я чула, хай як вони намагалися не шуміти.

- У неї нема місячних, - її карі очі, які завжди дивилися з теплотою, навіть, коли сердилася, зробилися гострі, як лезо смертоносного клинка.

Їй-Богу, здавалося, що зараз проштрикне мене ним.

- Як це нема? - Тато опустив тертушку, з якої впала дрібна смужка картоплі.

Летіла на долівку епічно. Під вереск батьківських спотикачок.

- А від чого не буває місячних у дорослих дівчат? – риторично і ядуче поцікавилася вона, хоча дивилася на мене. На свою єдину доньку.

Матвія мама не народжувала. Він син тата від першого шлюбу, але виховувала його моя невгамовна ненька. Він її обожнював.

- Квітко, - в бездонно-чорних очах батька спалахнула здогадка, під тягарем якої я мало не протиснула матрац.

Він відчайдушно шукав опори, намацав лівою рукою стіну, а тоді мій стільчик, що стояв біля комоду і безсило тьопнувся.

- Ще можна зробити аборт, - а що я мала казати. Я не уявляла, як жити далі. Що робити? Як з цим бути? Я не готова до дітей! Мені лише вісімнадцять!

- Хто він? – батько пополотнів. Від його запитання я зіщулилася.

Батько не шукає причин, він одразу береться розгрібати наслідки.

Я мовчала. Ще одна правда, за яку мене варто розчленувати. Це те, на що мої батьки не заслужили. Вони вклали  у мене стільки любові, турботи і зусиль, що навіть меркло сонце зі своїми привітними променями.

- Я не знаю, - видихнула і глянула у вікно.