Глава 3.3 Сухі серед зливи.

         На мить затримавши подих, Меланія та Аяна першими ступили за поріг автобуса і одразу потрапили під безжальний удар зливи. Краплі дощу вдаряли в обличчя, наче крихітні крижані голки, миттєво промочивши одяг до нитки. Вони швидко зрозуміли, що будь-яка спроба сховати волосся під курткою чи руками була марною — за лічені секунди виникло відчуття, ніби на кожну вилили по відру крижаної води. 

     Крізь завісу дощу дівчата розгледіли ще дві постаті — учнів із іншого автобуса. Їхні силуети, здавалося, випромінювали ту саму суміш хоробрості й відчаю. За кілька хвилин з темряви почали з'являтися інші фігури, ніби виникаючи з нічого. Перед ними виросли високі розмиті тіні, обриси яких у густій нічній пітьмі було складно розгледіти. Їхні нечіткі силуети здавалися загрозливими та незрозумілими, породжуючи в серцях дівчат нову хвилю тривоги.

       Одна з тіней наблизилася достатньо, щоб розгледіти постать хлопчика. Він стояв нерухомо; його погляд, той самий, що й у снах Аяни, був прикутий до неї. Його постать виділялася серед інших, здаючись виточеною зі сніжно-білого мармуру, ідеально відполірованою до холодного блиску. Очі хлопчика, глибокі та пронизливі, нагадували безодні льодовикових печер, де спочивали тисячолітні таємниці. У їхній крижаній блакиті з сірим обрамленням не було тепла, лише відсторонена холодність, що відштовхувала, але водночас незримо притягала, змушуючи серце Аяни битися з неспокійною швидкістю.

       У кожному його русі відчувалася грація хижака, впевненого у своїй території. Високий, із чорним волоссям, що різко контрастувало з блідою шкірою, він уособлював темну елегантність. Тіло хлопчика, хоч і здавалося струнким, випромінювало силу та виразну мускулатуру, ніби його виліпила рука майстерного скульптора з твердого каменю. Широка грудна клітка піднімалася, натякаючи на приховану міць, а руки були сильними, але водночас здавалися здатними на ніжність.

       Його обличчя мало правильну овальну форму з високим чолом, що додавало йому аристократичного вигляду. Блакитні очі, оточені сірим серпанком, здавалися замерзлими озерами, у чиїх глибинах відбивалася безмежна душа. Прямий витончений ніс та повні, спокусливі губи здавалися створеними для поцілунків, здатних ув’язнити у полон нестримну пристрасть. Його одяг, незважаючи на простоту, був бездоганним; кожна деталь підкреслювала вишуканість і мужність. У глибині душі Аяна відчула незбагненний приплив ніжності й тепла, дивне відчуття давно втраченої близькості, ніби їхня історія сягала не одного життя. Проте її розум уперто твердив, що вона бачить його вперше. Це було щось значно глибше за миттєву закоханість, щось давнє та міцне, ніби протягом безлічі століть чи втілень вони були нерозривно пов'язані долею. 

      Він тримався так, ніби звик наказувати. Було очевидно, що він не сумнівався: все, що він скаже, буде виконано. Попри цю природну владність у його манерах відчувалася вихованість, що свідчила про шляхетне походження та вміння тримати себе з гідністю. А голос, коли він нарешті заговорив, виявився низьким і мелодійним, з ледь чутною ноткою ніжності, що лише посилювало ореол його загадковості. 

— Доброї ночі, леді, ви прибули в місто Клобест; будьте обережні зі своїми бажаннями та думками, — без емоцій промовив він, наче повторював завчену фразу, дивлячись кудись повз Аяну. 

— Це нам погроза? — Тон її був гострий і нетерплячий, що демонструвало, що їй нічого втрачати. 

       Втомлена з дороги, але сповнена рішучості, вона не звикла до подібних "привітань" від когось іншого, окрім батьків. Її каштаново-золотаве волосся, заплетене в довгу косу, різко контрастувало з блідим обличчям, на якому відбивалася не лише втома, а й внутрішня напруга. Юнак, здавалося, здивувався її реакції. Він підвів голову, і в тьмяному світлі ліхтаря на мить блиснули його блакитні, уважні очі. Його погляд, спочатку байдужий, став зосередженим, навіть пронизливим, коли він дивився прямо на Аяну. У його рухах з'явилася якась несподівана напруженість.

 — Хмм, а ти хоробра, проте краще б побоювалася мене і трималася якомога далі, бажано мовчки, — відповів він; його голос тепер звучав уже не так монотонно, в ньому прослизнули ледь помітні нотки зацікавленості й навіть виклику. 

      Аяна, своєю чергою, відчула дивну впевненість у присутності цього загадкового хлопця. Сама, не розуміючи, звідки взялася ця хоробрість, вона відчувала себе поруч із ним такою, якою завжди хотіла бути — сильною та незалежною. Її думки, до цього розмиті й непевні, раптом стали ясними, немов промінь світла, що пробився крізь густий туман її сумнівів. 

      Хлопчик теж був заінтригований несподіваною сміливістю Аяни. За стільки років у цьому віддаленому містечку вона була першою, хто не здригнувся перед його, хоч і награною, похмурістю і дав йому таку зухвалу відсіч.

 — Кого боятися? Тебе? Маю сумніви… — з легкою посмішкою на вустах промовила Аяна; її погляд не відривався від його очей, у яких вона намагалася розгледіти хоч якусь відповідь на загадки цього дивного місця..
        Несподівано в повітрі, здавалося, згустилася напруга, яку відчула не лише Аяна, але й інший юнак. Він підбіг стрімко, ніби почувши невидимий поклик; його рухи були швидкими та рішучими. Висока та міцна статура юнака одразу привертала увагу. Широкі плечі, немов у античного воїна, свідчили про силу, приховану під елегантним одягом. Глибокі груди та пряма, немов натягнута тятива лука, спина підкреслювали його атлетичну будову й природну витривалість. 

      Обличчя його мало м'які овальні контури, а лоб середньої висоти надавав йому виразу спокійної мудрості. Проте справжньою особливістю його зовнішності були очі східного розрізу. Їхня глибина здавалася бездонною, як нічне небо без єдиної зірки, випромінюючи водночас ніжність та загадкову темряву. Гострий, виразний ніс і губи, що мали класичну форму "лука Купідона", додавали його обличчю аристократичності й привабливості. Одягнений він був зі стриманим, але бездоганним смаком. Елегантний крій його вбрання здавався пошитим на замовлення, підкреслюючи шляхетність його постави. Уся його присутність випромінювала ауру внутрішньої сили, яка миттєво викликала повагу та тихе захоплення в усіх, хто опинявся поруч. А ледь вловимий аромат свіжого дощу, здавалося, супроводжував його появу.