Глава 1.7 Відлуння дому...

      Тієї ночі її сплячу свідомість відвідав сон неймовірної, сліпучої краси: "Юнак вирізнявся своєю імпозантною статурою, темним волоссям та атлетичною будовою тіла. Його руки, сильні від тренувань, виражали впевненість, але при цьому були ніжні, як у митецького скульптора. Цей хлопець був справжнім втіленням краси і від нього віяло загадковістю та холодом. В Аяни виникло відчуття приємного внутрішнього тепла. Він посміхався ніжно, і крізь цю посмішку виднілися його довгі, білосніжні, дивовижно гострі ікла. Він кликав її — тихо, лагідно, немов обіцяючи вічний спокій. І Аяна, звільнена від усіх тягарів реальності, з радістю летіла на цей поклик, її серце виспівувало від щастя, переповнене світлом і чистим коханням. Його обличчя..."

   Лежачи із заплющеними повіками, що все ще приховували очі від ранкового світла, Аяна марно намагалася вхопити зникаючі обриси обличчя з нічного марення. Та, на жаль, то був лише сон — прекрасна, але крихка ілюзія. Жорстока межа реальності швидко повернула дівчину назад, розбивши кришталевий світ сновидіння на друзки. Образи юнака, його посмішки й поклик — усе стрімко відступало, розмиваючись, забуваючись. Але глибоко всередині, у самісінькому серці, залишилося тепле відлуння відчуття дому, спокою і світла, немов дорогоцінний якір визволення, хоча деталі нічної фантазії невблаганно стерлися.

    Вихідні розтягнулися у нескінченність, прикувавши Аяну до квартири через пронизливий біль у руці, що не відступав ані на мить. Дні минали у химерному чергуванні: іноді вона схилялася над підручниками, намагаючись крізь імлу болю вловити суть домашнього завдання. Іншим разом рятувалася музикою, дозволяючи мелодіям заповнювати тишу кімнати й хоч на мить віднести її якомога далі від фізичного дискомфорту та чотирьох стін.

    Проте між цими заняттями, у проміжках тиші чи на полях зошита, перед очима незмінно спливав образ Ейба, особливо той незбагненний погляд, що викликав легке хвилювання. А ще знову й знову дівчина ковтала примарні залишки того казкового сну. Вона намагалася відновити його сяйво, вхопити ті деталі, що вислизали, мов пісок крізь пальці, прагнучи повернути хоча б частинку того неймовірного спокою та відчуття дому, яке він подарував. Але нічна фантазія залишалася невловимою, залишаючи лише присмак втраченої краси та потаємне сердечне тепло.

ᰔᩚღᰔᩚСкільки ніжних слів, як шепіт весни,

У серці розквітли, мов сади чарівні.

Ти їх вимовляєш так легко і тихо,

Та чи справжні вони, чи в брехні соковитій?

Без зайвих питань безупинно говориш

Про зітхання страждань, про відлуння любові.

Та чи серце твоє, як кришталь, променисте,

Чи лиш тіні слів у імлі голосистій?

Розум мов хвилі морів, що блукають без краю,

А любов — це зоря, що в душі не згасає.

Що шукати в імлі, де думки не ясні?

Себе не збагнути в холодній пітьмі.ᰔᩚღᰔᩚ

   Протягом усіх вихідних, оповитих одноманітністю та болем, єдиним променем справжнього, непоказного піклування була Офелія. Вона не просто запитувала, а турбувалась щиро — двічі телефонувала, розпитувала про самопочуття, з тривогою цікавилася, чи не розповіла Аяна про це дорослим, і навіть запитувала, чи не звязувався з нею хтось інший.

   Їхні розмови ніколи не обмежувалися кількома хвилинами; щоразу вони тривали не менше ніж годину, перетікаючи легко й невимушено. Вони могли без жодних бар'єрів обговорювати що завгодно — від примхливої погоди за вікном до сюжетних поворотів у прочитаних книгах чи переглянутих фільмах. Інколи просто вигадували найнеймовірніші історії, заливаючись заразливим сміхом, що хоч на деякий час розганяв важке повітря недуги. Аяні було неймовірно приємно відчувати цю щиру увагу, це тепло дружби, що зігрівало душу.

   Як же хотілося розділити це саме тепло з Вікторією! Аяна набирала її номер, сподіваючись на звичну легкість спілкування, але щоразу наштовхувалася на абонентську зайнятість або, що гірше, на різке скидання дзвінка. І Вікторія так і не передзвонила, хоча саме на це Аяна внутрішньо розраховувала, здійснюючи виклик. Очікування дзвінка, на яке так розраховувала Аяна, розбивалося об тишу, залишаючи гіркуватий осад.

   Та на тих вихідних був іще один дивний, незрозумілий момент — поведінка Олівії. Вона поводилася відсторонено, незвично, і Аяна ніяк не могла зрозуміти причину. Спроби з'ясувати, що трапилося, були марними – Олівія уникала, мов тінь, будь-яких спроб заговорити про це, залишаючи Аяну в повному нерозумінні та з відчуттям якоїсь прихованої напруги в повітрі.

  Ранок понеділка розпочався за звичним сценарієм: розгорталася рутина першого уроку, наповнена сонною тишею класу, що зрідка порушувалася шелестом сторінок чи приглушеним голосом учителя. Та цей урок приховував у собі дещо незвичне.

  Несподівано, зі скрипом, відчинилися двері кабінету, перервавши звичний плин часу. На порозі з'явилася знайома фігура класного керівника, а за нею, ніяково ступаючи і привертаючи до себе всі погляди, обережно зайшла дівчина. Її обличчя було абсолютно незнайомим, у ньому читалася легка розгубленість перед десятками спрямованих на неї очей. Клас затих, завмерлий у раптовій цікавості — з'явилася нова учениця.

— Доброго дня. Сьогодні до нашого класу перевелася нова учениця. Будьте до неї добрі та стримані. Допоможіть їй ознайомитися. Будь ласка, привітайся.

— Доброго дня, моє ім'я — Меланія.

    Її статура нагадує класичну фігуру пісочного годинника, де вузька талія контрастує з об'ємним бюстом та округлими стегнами, створюючи гармонійні пропорції. Її руки та ноги витончені, немовби вирізьблені з мармуру, додаючи елегантності її поставі.Обличчя вражає своєю симетрією: маленький, але виразний носик з ледь помітною впадиною на переніссі плавно переходить у повні, ніжно-рожеві губи, що ніби манять своєю м'якістю. Її очі, глибокі та ясні, відбивають чистоту і спокій, наділяючи її погляд неповторною щирістю. Зелений колір очей нагадує про свіжість лісових озер, вони наче відзеркалюють безмежні глибини природи.Волосся хвилясте, довге та пишне, кольору нічного неба без зірок, вільно спадає на плечі, додаючи образу величі та таємничості. Її зовнішність випромінює впевненість та силу, але водночас у ній відчувається вірність та щирість, ніби вона готова стати надійним другом або захисником у будь-якій ситуації.