Глава 26

Батько повернувся додому вже після того, як місто закувала ніч, проганяючи з вулиць поодиноких перехожих. Мовчазний і замислений він не відривав правої руки від лівого зап'ястя, постійно потираючи й чухаючи свою "мітку". Занепокоєння дедалі більше захоплювало серце молодої леарі, але запитати напряму вона не наважувалася. Від батька пахло кров'ю.
Вона старанно гнала геть думки про те, що могло статися там у долині. Але вони кружляли навколо, подібно до надокучливої мошкари, повертаючись, скільки їх не жени.

- Шина - тихо покликав її Корвін, коли вона вже закінчувала заварювати міцний форх із сушених ягід м'янії.

- Так тату? - запитала вона, намагаючись не видати занепокоєння.

- У тебе є якийсь одяг? - погляд Корвіна потроху ставав більш осмисленим, по мірі того, як його розум виринав із тяжких роздумів.

- Звичайно! - Шина не змогла стримати радості. Таке запитання могло означати лише одне. Вона жива! Їй стало соромно за ті сумніви і страхи, що роздирали її всі довгі години, проведені в очікуванні. Запитання, які вона не наважувалася поставити, посипалися одне за одним, і дівчина була більше не в силах їх зупинити. Корвін відповідав неохоче й ухильно, але той факт, що вони не нашкодили леарі, був очевидний.

- Мені потрібно буде віднести одяг - Корвін різко обірвав потік запитань, що здавався нескінченним, - Я скоро повернуся...

- Можна я з тобою? - рудий хвіст виконував одному йому відомий танець передчуття і радості, мляво обм'якнувши, щойно Корвін дав негативну відповідь.

Поки Шина збирала речі, Корвін не ворушився з місця, терпляче чекаючи на лаві. Його права рука раз у раз тягнулася до "мітки". Минуле, яке не бажало його відпускати, зараз знову увірвалося до його життя, сіючи хаос. Але, якщо тоді він не знав, що робити, кидаючись із крайності в крайність. Від відчаю, до всепоглинаючої люті. То тепер - його розум був чистий. Він знав що потрібно зробити. Маленький крок. Не перший, можливо, а лише один із багатьох. Але всі вони потрібні. 

Шина повернулася, якраз у ту мить, коли сяйво сміттєвого контейнера згасло. Невелика коробка, у чверть людського зросту, завершила свою роботу з перетворення крихітного клаптя шкіри на пил. Скривавлений ніж у руках батька не налякав їі. Навіть, зовсім навпаки. 

Подальші хвилин десять минули в тиші. Але не було більше тієї мовчазної напруженості, що панувала в будинку цілий день.

- Досить її руками чіпати - відсмикнула Шина батька, бачачи, як той уже вкотре тягнеться рукою, щоб помацати пов'язку на лівому зап'ясті.

Корвін не відповів, лише слухняно повернув руку на чашку з форхом. Вже майже порожню. А потім, одним ковтком випив залишок і піднявся, готовий вийти з дому.

- Тату - пролунав позаду тихий голос, коли він уже взявся за дверну ручку. І варто було йому обернутися, як тендітні руки доньки тут же безуспішно спробували обійняти його чималу тушку. - Повертайся швидше.