Глава 23

Вона ступала дуже обережно. Пильно дивлячийсь під ноги. Але виглядала так, ніби змагання з оновленими кінцівками було для неї смішною забавою. Її рудий хвіст не знав спокою, постійно смикаючись, щоб допомогти Лії втримати рівновагу.

Алан почав робити обережні кроки убік неї, намагаючись не зводити погляду з мисливців, котрі зараз були цілком поглинені тим, що розпитували Отара. 

І поки маленький світ хлопця, у якому лисиця була просто лисицею, продовжував розсипатися, він радів, що біда минула. 

Книги, які читав Алан, могли мати діаметрально протилежні погляди на події. Залежало від того, в якій країні їх писали. Але лише до згадок про білу лисицю. Навіть найбільш стримані варіанти називали її зрадницею, ворогом людства або найстрашнішим лихом. 

Але ніхто не став вказувати на неї пальцями, волаючи: "Біла лисиця! Хапай!". Це було хорошим знаком. Маскування працювало.

Хафен з захопленням роздивлявся руду красуню, що ступала сором'язливо ховаючи опущені до долу очі. Він доволі часто жартував, що одружиться з донькою Корвіна, коли та виросте. А здоровань йому погрожував відірвати якусь кінцівку кожного разу. 

Страх і тривоги, що пануваили над думками Алана, остаточно зникли, лишаючи по собі лише неясний післясмак. Він був позбавлений спогадів. Усе, що в нього було - його ім'я, лисиця, старий маг і балакучий дух. Маленький світ, який він наздобув тоді, коли голос-дзвіночок вивів його з темряви. Хлопцю не хотілося думати про те, що зі спогадами він втратив інший, котрий міг бути набагато більшим. Це був не його світ. Більше не його. Може, коли-небудь він, якимось дивом, згадає іншого Алана. У якого мали бути дім, сім'я, друзі та вороги. Але зараз він був не більше, ніж немовля, якому наново доводиться пізнавати усе. І страх втратити свій, зовсім ще юний, маленький світ був усеохоплюючий. 

Алан відчув, як ії рука легко торкнулася плеча, щоб за мить зручно там влаштуватися, рятуючи Лію від тяжкого бою з підступною поверхнею під ногами.
Він повернув голову. "Все буде добре" - мовила її посмішка. 
 
- А ось і довгоочікувана зустріч! - Отар підвищив голос, намагаючись щоб той звучав максимально урочисто. Він повернув меча до піхов, щоб звільнити руки, які зараз активно використовувались, для того щоб підкреслити урочистість церемонії. - Знайомтесь... 

Алан відчув, як тонкі пальчики Лії боляче впилися йому у плече. 

- Вбивця - прогарчав голос за спиню. 

Одним махом перестрибнувши Алана, Лія приземлилася там, де лише мить тому стояла трійця мисливців. Зараз лисиця лише віддалено нагадувала того маленького метушливого звірка, у вигляді якого вона постала перед хлопцем уперше. 

- М'ясник! - прогарчала вискалена паща, оголюючи величезні розміром із людську долоню ікла. Крижинки її очей зверху вниз дивилися на Корвіна.
Списи, якими наїжачилися мисливці, здавалися іграшковими на тлі величезної м'язистої туші. Отар потягнувся до меча, але відкинутий убік помахом масивної лапи, звалився у сніговий замет. Корвін із компанією використали цю мить для того, щоб трохи розосередитися, обступивши лисицю з трьох боків.

- Ні. Ні. Ні. Ні. - губи Алана, який ще тільки намагався осмислити те, що відбувається, нечутно повторювали раз у раз одне й те саме слово. Він жадав кинутися до Лії. Зупинити все це. Але його не бажали підкорятися. Усе, що йому лишалося - просто спостерігати, як його маленький світ розсипається прямо у нього на очах.