Глава 22

Легенда про те, як двоє мисливців за артефактами загубилися посеред вкритої снігом долини, а потім через недосвідченість потрапили в магічні пастки, не була повною брехнею. Молода леарі та її супутник напевно б загинули, якби Отар не натрапив на них, вирішивши востаннє перед штормом вийти на полювання, щоб запасти свіжого м'яса.

- Проблем не має бути, - кинув старий через плече, прямуючи до вхідних дверей. - Є слабкі місця, звісно. Але ми не збираємося брехати. Лише трохи підправимо факти.

- Що за містечко таке? - Алан полишив надра хатини услід за старим магом, лишивши Лію в кімнаті. Їй було потрібно трохи часу на перевдягання й перевтілення. - Ти казав, що там живуть леарі.

- Двома словами не поясниш, - відповів Отар, кивком вказавши на три постаті, що вже були видні на вершині пагорба, ніби натякаючи на те, що часу на тривалі розповіді в нього немає. - Леарі там живе, але лише одна. Зовсім малеча ще. Але стосунки з міськими жителями в них не дуже теплі. Вони її недолюблюють, хоча й змушені терпіти. Та й дівчина в боргу не залишається. Не втрача\ нагоди зробити комусь маленьку шкоду. Підлітки... - видихнув старий, піднявши руку, щоб привітати мисливців, які вже майже подолали спуск.

Отар ще щось розповідав, але Алан його вже не слухав. Уся його увага була прикута до мисливців. Точніше, до одного конкретного, котрий височів над своїми товаришами наче гора над придорожніми кущами.

- Мутація, - зазначив старий маг упівголос, знаючи, на кого хлопець так старанно витріщає свої очі. - Корвін - маг. Та ще й мутант. От і видворили його сюди, щоб не нашкодив комусь випадково. Не усім, хто пережив зіткнення з бурхливою магією, щастить як йому, - по мірі наближення гостей, старий дедалі більше знижував голос. Останню фразу вже було сказано пошепки - Багато хто втрачав кінцівки або розум.

- Отар! - худорлявий чорнявий хлопець рвонув з місця, обганяючи своїх супутників, і вже за кілька секунд заключив старого у обійми, продовжуючи водночас без упину говорити, вибиваючи з того пил плесканнями по спині, - Цілий! Ми за тебе хвилювалися, між іншим. Хоч би з'явився в місто, сказати, що у тебе все гаразд. Буря вже півдня, як вщухла. А від тебе ні звісточки. А тут ще й виють із долини! У нас усе містечко на вухах стояло!

- І тобі привіт, Хафене, - втомившись чекати, поки йому нададуть таку можливість, Отар просто закинув свою фразу в нескінченний потік слів, що линув з рота чорнявого мисливця. Результат був, як від жбурляння гілочки у швидку гірську річку. Відповідь старого одразу ж розтанула у бурхливій течії.

- Корвін усіх хлопців на стіну підняв! Усіх! Уявляєш? Навіть старого Маллє з ліжка висмикнув! Бігав містом й волав наче обпалений! Накази він роздавав! Готовий сперечатися, що це дурко своїми криками людей налякав більше, аніж виття з долини, - сказав він змовницьки понизивши голос, але здоровань вже стояв якраз за його спиною.

Алан був радий проміняти напружене очікування на жартівливу безтурботність.

- То де ж красуня? - бадьоро запитав чорнявий мисливець, коли старий маг покінчив з розповіддю епопеї про порятунок двох поранених мандрівників із жадібних пазурів бурі.

- Сам як думаєш? - посміхнувся йому Отар. - Перевдягається, звісно! Ми з хатини тиждень не виходили. А тут - гості. Л... - Маг на мить задумався. - Лана - сором'язлива дівчинка.

- Чи не втекла? - запитав біловолосий мисливець на ім'я Фер'єн. Якби не кремезна фігура Корвіна поруч - цей молодик привертав би до себе увагу, притягуючи погляди. На людину він був схожий лише здалеку.

- Не здивуюся, якщо вона чкурне через вікно, та й кинеться куди подалі, не боючись магічних пасток. - засміявся старий маг. - Я б теж утік. Прийшли сюди у повному обладунку та злими пиками! Харгів лякати надумали?

- Ми вважали, що тобі загрожує небезпека, - тихо сказав здоровань на ім'я Корвін.

- Небезпека? Мені? - Отар розреготався. - Навіть без духо-меча, я будь-кого з вас відправити до нокауту. В з мечем, - старий поплескав долонею по піхвам, що висіли на поясі. - хоч усіх трьох.

Корвіна потішила бравада старого. Отар був сильним. І зміг би в спарингу сам на сам позмагатися з одним із мутантів або кинутися самотужки на зграю розбійників, вийшовши з битви переможцем. Але битися на рівних із супротивником, що має такий самий бойовий досвід, старий уже не міг. Він неодноразово сам скаржився на здоров'я і на те, що "сили вже не ті". З мечем - дійсно, інша справа. Під час війни Корвін не був знайомий зі старим і не бачив того в вирі битв. Але їм неодноразово доводилося захищати містечко від набігів у ті давні роки, коли те ще не було захищене стіною. Ще до того, як старий маг став згасати, слідом за своїм духо-мечем.

- Ти знаєш про що я кажу. Я про пісню леарі. - Корвін намагався зробити серйозний вигляд, та не дуже добре виходило поруч з невгамовним Хафеном.

- Точно. Пісня. - Отар підняв руки привертаючи до себе увагу. - Я вам зараз таке покажу, що ви впадете! - він терпляче дочекався, коли замовк навіть Хафен. - Готові? - старий був схожий на казкаря, котрий готується показати публіці новий фокус. 

Корвін був першим, хто зрозумів. Він відчув це вже тоді, коли меч Отара залишив свої піхви. Молоді мутанти дивилися на тонке лезо, не бачачи в тому нічого такого. До тієї миті, як меч у руках старого мага засяяв рівним блакитним світлом.

- Хай йому грець! - вигукнув Хафен. - Твій альзен світиться! Такого дива я ще не бачив. Корвін теж має одного. Але він не світиться! 

Корвін був невимовно радий за старого, але його радість розчинялася у шаленому вирі думок. Вчений всередині нього вже почав виймати із запиленої комори пам'яті факти та матеріали. Шалений вир теорій і підрахунків панував у  думках. Духо-мечей, або альзенів, ще не було у часи, коли він навчався у магічній академії. Але знань Корвін мав достаньо. Те, що Отар зараз тримав у руках - неможливо. І це не інший дух, що зайняв місце попередника. У мечі - саме Мелль-Таур. Той, що вже понад сотню років як мертвий.