Глава 20

Лія заснула майже відразу після їх повернення в хатину. Отар пояснив, що духи, на відміну від людей, беруть силу зі свого єства використовуючи магію. А те, що здійснила лисиця півгодини тому не просто магія. Не інакше, як диво. Тому той факт її втоми був абсолютно природним. Але розповів старий маг зовсім небагато, раз у раз занурюючись кудись у свої думки і ніби не помічаючи нічого навколо.
Старий тепер ні на мить не випускав чорних піхов зі сріблястим візерунком із рук. Раз у раз притискаючи їх до грудей, ніби дитина, що не хотіла, аби хтось відібрав її іграшку. Навіть коли вони снідали в тиші, піхви спочивали на колінах Отара, і той раз у раз опускав руку, щоб їх торкнутися Щоб знову переконатися у тому, що вони на місці й не зникли чарівним чином. Алан не так довго знав буркітливого старого, але таким він бачив його вперше.

Покінчивши із заячим рагу, приготованим Отаром учора ввечері, хлопець встав з-за столу. Але старий маг, що ледь доторкнувся до своєї порції, не звернув на це жодної уваги.

- Я до купальні, - Алан майже шепотів, щоб не розбудити чуйно сплячу лисицю.

Старий не одразу відірвав свій затьмарений погляд від майже повної дерев'яної миски, прикрашеної магічним візерунком, що був призначений для підігріву їжі. Отар кивнув, і Алан, вирішивши залишити старого наодинці з його думками, рушив углиб будинку, слідуючи вже протоптаним маршрутом, що вів до підземного поверху. Невиразне бурмотіння старого пролунало за спиною вже, коли хлопець був готовий повернути за ріг. Він обернувся і зустрів погляд Отара, чекаючого відповіді.

"Він просить гукнути, як закінчиш. Чекатиме у своїй кімнаті. Теж хоче помитися", - промовив Сайк у його голові.

Алан, вже відкривший рота, щоб перепитати, кивнув старому, і той знову занурився у свою прострацію.

- Що з ним? Може, захворів? - хлопець звернувся подумки до Сайка, який був на диво мовчазний, але не виявляв жодного занепокоєння з приводу того, що відбувається. Якщо не брати до уваги того моменту, коли пісня лисиці змусила меча засяяти.

- Ні, - відповів Сайк. - Він здоровий. Вони просто спілкуються.

- З мечем?

 - Тебе це дивує? Духо-мечі - живі й можуть спілкуватися з тим, хто ними володіє. Отримуючи одного, воїн тісно пов'язує себе з духом, що там мешкає. Якщо цей зв'язок можливо встановити, звісно. Не хвилюйся за нього. - Пояснив Сайк - До речі! Бачив би ти свою пику, коли спілкуєшся зі мною подумки!

- Чому він тільки зараз так прикипів до свого меча? Раніше, я не бачив, щоб Отар так робив. - Алан сповільнив крок, намагаючись ступати якомога тихше, коли йшов повз бібліотечну кімнату, що стала їхньою з лисицею оселею.

- Тому, що всі духо-мечі вже мертві. Вони не вічні, і сила наповнююча їх, вичерпалася безліч років тому. Те, що вчинила лисиця - неймовірно. Я майже впевнений, що це стало можливим завдяки тому, що магія після бурі тимчасово стабілізувалася. Але навіть так... - Сайк не міг знайти слів. Не знав, як пояснити хлопцеві.  - Лія щойно зробила майже те саме, чим Альмея мудра прославилася на весь світ. Жоден дух на таке не здатний!  З маленького світлячка, до стану якого стискається їх суть, коли єство вичерпується, вона знову змогла відтворити живу істоту. І не просто живу. А володіючу тією ж пам'яттю і суттю. 

- Вона могутній дух. Ти сам це казав. Пам'ятаєш? - Алан обережно зачинив за собою двері й почав спускатися крутими сходами. - Лія теж дивувалася, коли ти мені пальця полагодив. Ви одне одного варті.

Сайк мовчав.

Алан не став активувати магічні плетіння, щоб освітити собі шлях. Завдяки тому, що Сайк змінив його зір, він міг легко орієнтуватися навіть тут, у непроглядній темряві. Лише спустившись донизу, він з обережністю торкнувся сріблястого візерунка, що вкривав стіни, і під стелею спалахнули чотири світлячки, заливаючи короткий підземний коридор блакитним світлом. У тому не було необхідності. Але система плетінь, призначена для прогріву й очищення води, була безпосередньо пов'язана із системою освітлення у коридорі. Це задля того, щоб не витрачати час на очікування.

- Можеш із цим щось зробити? - запитав Алан, засліплений різкою зміною освітлення.

- Вже працюю, щоб твої зіниці адаптувалися швидше. Але на це піде ще кілька днів, - відповів Сайк, задоволений важливістю своєї ролі архітектора. - Доведеться потерпіти.

 Поки Алан досягнув третіх дверей, над водоймою (у хлопця язик не повертався назвати це ванною), що займала майже весь простір просторої кімнати, почала підніматися пара. Скинувши з себе одяг у передбаннику, Алан зазирнув у дзеркало, зауваживши, що його карі очі потемнішали й почали набувати фіолетового відтінку.

- Наслідки змін? - запитав він Сайка. Той відповів ствердно. - Можеш із цим щось зробити?

- Лише, як усе налаштую. Не можу обіцяти, що вони будуть як раніше, але зайвої уваги привертати не повинні.

Алан зітхнув. Йому це не дуже подобалося. 

- А це що таке? - вже готуючись увійти до купальні, Алан краєм ока помітив у дзеркалі дещо незвичне. Він стояв приголомшено роздивляючись два рого-подібні відростки, що стирчали з його спини.

- Круто, правда? - голос Сайка звучав самовдоволено.

- Що круто? - Алан уже не стежив за тим, щоб спілкуватися з духом подумки. І голос його ставав дедалі голоснішим із кожною новою фразою. - Що це?

- Поки що - нічого. Просто відростки, - відповів Сайк. - Але десь через рік-два ти будеш задоволений. Відростити крила не так уже й легко, знаєш.

Алан втратив дар мови, а дух у його голові продовжував свою натхненну промову про переваги польоту.

- Ти можеш прибрати це?! - Алан починав сердитися. Це був не перший випадок, коли дух змінював його тіло, не питаючи дозволу. Очі - яскравий тому приклад. Але якщо зміни в його зорі відбулися майже непомітно і не мали надто явних зовнішніх ознак, за винятком кольору, то крила - зовсім інша справа. 

"Потрібно це припинити до того, як не помітивши, я перетворюся на потвору", - думав хлопець.