Глава 19

Корвін ніколи не вважав себе святим. Він був воїном, чиє серце було сповнене болем і ненавистю. Як і в багатьох інших, хто пройшов через те пекло. Іще кілька століть тому він, не роздумуючи, зійшов у долину, взявши з собою збройний загін побільше, влаштувавши "лисячий гін". Нині ж його серце розривалося на частини між минулим, що являлося йому ночами, знов і знов безжально являючи у снах образи зруйнованої рідної домівки, й обличчя загиблих батьків, що стали на шляху орди, захищаючи рідне місто. Та сьогоденням, що нині тендітним тільцем пригорнулося до його плеча, марно намагаючись відтягнути останні хвилини перед тим, як він вийде за двері й попрямує вниз до долини.

- Тату, адже там леарі? - рудий хвіст Шини стурбовано відбивав ритм, б'ючись об лаву, на якій вони влаштувалися.

Корвін мовчав, не наважуючись поглянути на названу доньку, а його рука машинально потяглася до лівого зап'ястя, на якому ганебним тавром горів шрам у формі трикутника. Такі трикутники випалювали на собі каральні Алтанські загони, що звали себе " мисливцями на лисиць". Збіговисько засліплених ненавистю психопатів, які мали лише одну мету - нищити. Ще одна скалка в серці. Ще сотні поглядів, що являлися йому ночами з жахом і ненавистю, дивлячись у саму душу.

- Ви ж не вб'єте її? - запитала Шина, помітивши, як Корвін нервово погладжує тавро на своїй лівій руці. Не було у світі тих, хто не знав би, що це за знак. - Тату? - її тонкі пальці тендітно торкнулися його правої руки, змушуючи ту припинити свій нервозний обряд, вириваючи Корвіна з болісних роздумів.

- Я зроблю все, щоб цього не допустити - Корвін не міг собі дозволити тверде "ні". Він не бажав брехати. Тільки не їй. Але й зустріти її погляд він досі не наважувався. Воїн знав, чуючи це в голосі маленького лисеняти, що зараз горнулася до нього, прагнучи розтопити холод, який знов почав прокрадатися в його серце. Відчував це в тремтінні її тонких пальчиків. Корвін не хотів бачити сліз в очах дочки, а тому старанно роздивлявся нерівну щілину між дошками дерев'яної підлоги. Він обережно повернув руку і ніжно стиснув її тендітну долоню, без слів даючи зрозуміти - все буде гаразд.

- Корвін! - і, не чекаючи відповіді, Хафен почав у властивій йому манері нетерпляче барабанити в двері.

"Будь ласка, ще одну хвилину" - подумки благав Корвін, але невгамовний сусід був глухий до його мовчазних прохань, як завжди, продовжуючи вистукувати по дверях шалений ритм.

Корвін повернув голову і пригорнув до себе доньку, лиш на мить помітивши біля її очей маленькі блискучі краплинки. "Все буде добре, лисенятко" - прошепотів він. А потім попрямував до дверей.

- От бовдур! Я тобі зараз макітру відірву - гучно пророкотав він, як уже робив сотні разів до цього. Шина за його спиною тихо захихотіла, почувши звичні жартівливі погрози.

Підходячи до дверей, він мимохідь підчепив лівою рукою піхви, в яких спочивав його меч. Міцно стискаючи праву долоню, прагнучи зберегти у ній тепло донькиної руки, забравши його з собою до крижаної долини.