Глава 17

Мати, що мріяла для сина про велике майбутнє вченого і мага, ніколи не оминала нагоди прочитати Корвіну лекцію про будь-що. У свої тринадцять років він прекрасно знав історію, математику, опанував письмо і магічну теорію, що для його віку було великою рідкістю навіть серед вискородних діточок. Хлопчик навчався із задоволенням і завзяттям, які теж були не частим явищем серед дітлахів. Здебільшого це було заслугою старого мага Грена, який своїми розповідями міг захопити молодий розум на довгі години. Його уроки не були нудними, а скидалися радше на прослуховування старих казкарів біля каміна, якими так захоплювалася замкова дітвора. І як би не почалася розповідь про історію магії, вона завжди неминуче зводилася до одного й того ж імені - Альмея. 

Дитя одного з політичних шлюбів між високошляхетними представниками ще недавно ворогуючих держав, яких десятки було укладено в ім'я зміцнення миру. Її батько був одним із впливових офіцерів, що був далеким родичем правлячої сім'ї Фальгірії, а мати - одним із найвпливовіших Алтанських дипломатів. 

Корвіну завжди шалено подобалося слухати історії про те, як дівчинка його віку, що мала піти стопами матері, в одну мить зруйнувала все уявлення людей про магію. Легенда про те, як пригнічена втратою улюбленця, дівчинка, у якої й ознак дару не спостерігалося, змогла створити собі нового з блукаючого лісового вогника. З нижчого духу, що мешкав на околицях і був відомий лише тим, що не давав подорожнім увійти до священного лісу Сау-Гарм, ваблячи за собою блудних мандрівників і відводячи їх геть із хащі. І хоча нова епоха почалася лише через три роки. Тоді коли Альмея відкрила світові принцип і будову магічних переплетень, зробивши магію доступною для всіх, а не тільки для володарів дару, усі книжки особливо виокремлювали саме створення нею лисиці, як відправну точку. 

- Поводься добре, Корвіне, і не чіпляйся із питаннями, - суворо кинула леді Ферґін, пильно дивлячись в обличчя сина, аби переконатися, що той зрозумів кожне слово і не зганьбить сім'ю.

Корвін серйозно кивнув, але його думки кружляли десь між сторінок прочитаних ним книжок. Альмея мудра завжди була для нього кимось на кшталт казкового персонажа, про якого тільки говорять на кожному розі, але ніхто не бачить і не може підтвердити її існування. Але зараз серце хлопчика тремтіло перед майбутньою зустріччю. Лише прикрашені сріблястим візерунком білі двері, що ведуть на подвір'я маєтку, відділяли його від зустрічі з живою легендою. І варто цим їм відчинитися, як казки, що їх він усе дитинство із захватом слухав, стануть дійсністю. 

Леді Фергін бачила, що син ширяє хмарами, і була не дуже цим задоволена. Вона очікувала від нього стриманості й зібраності, якими вона у ньому так пишалася. Але шляху назад вже не було, і кинувши на Корвіна черговий схвильований погляд, вона обережно торкнулася магічного візерунка, що прикрашав двері, і стала чекати. 

Маленький Корвін нетерпляче топтався, міцно вчепившись у руку матері. Ще мить і він побачить перед собою свого героя! Але леарі, яка відчинила їм двері, не була Альмеєю. Ввічливо привітавши гостей, вона запросила їх увійти і повела за собою через розкішний квітковий сад, аромати якого нагадували хлопчикові вчорашню зустріч із прекрасною представницею лисячого народу - ще одного творіння великого мага. Варто було дверям зачинитися за їхніми спинами, як міський галас одразу ж розтанув. Немов за низьким, заввишки в людський зріст, дерев'яним парканом не кипіла зараз передсвяткова метушня. 

Із кожним новим кроком серце хлопчика тріпотіло дедалі сильніше. Його гуркіт, що молотом бив по вухах, здавалося, заповнив собою все навколо. Аромат квітів п'янив. Похід звивистою стежкою, що вела через сад, тривав лише кілька десятків кроків, але юному Корвіну цей час здавався вічністю. Залишилося зовсім трохи, і він на власні очі побачить того, хто зміг змінити світ. 

Корвін багато знав про магів. І той факт, що вони живуть довго, майже вічно, був йому добре відомий. Чуючи розповіді та легенди, він уявляв собі Альмею мудру, наче немолоду жінку з теплою посмішкою і добрим поглядом, таким самим, як і в старого Грена. Але особа, що з'явилася перед його очима, миттєво вщент розбила цю іллюзію.

Вона здавалася тонкою, тендітною, хворобливою. Золотоволоса дівчинка, якій на вигляд було не більше п'ятнадцяти, виглядала крихітною на тлі масивного дерев'яного столу, за яким вона розташувалася. Раз у раз піднімаючи руку, щоб тонкими дещо тремтячими пальцями перегорнути сторінку книги, до якої був прикутий погляд її сірих, майже безбарвних, очей. На тлі тонкого білого сарафана хлопчик не одразу помітив таку ж білосніжну лисицю, що мирно спала на колінах дівчини. Друга рука її рука зарилася у густе хутро, уже ставшого легендарним духа. Альмея була настільки захоплена читанням, що відірвала погляд від свого книги лише після того, як їх руда провідниця, покликала її на ім'я. Ще якийсь час вона нетямущено дивилася на них, сонно моргаючи, але за мить на її обличчі розквітла дружня усмішка. 
- Вітаю, леді Фергін. Нехай полум'я Фареї вічно світить вашій оселі та зігріває ваших близьких, - привітала вона гостей, - Даруйте мені, що не можу привітати вас, як годиться, - Альмея кивком вказала на білий клубочок хутра, що лежав на її колінах, а усмішка стала ще ширшою.

- Для нас честь бути прийнятими у вашому домі, леді Альмея. - після цих слів Фергін повторила благословення Фареї, хоч і не шанувала велику матір. Пристойності завжди слід дотримуватися. Цю істину вона міцно і назавжди викарбувала у пам'яті свого Корвіна.

- Ваш син? - погляд дівчини звернувся до хлопця, змусивши його зніяковіти. - Я багато чула від майстра Грена про здібного юнака, що став для нього учнем. Зараз я маю змогу на власні очі переконатися, що його слова були щирою правдою.

Корвіну здавалося, що пильний погляд цих сірих очей пронизує його наскрізь, заглядаючи в найпотаємніші глибини його душі. Альмея лише зовні нагадувала дівчинку, але варто було придивитися, і він бачив у ній відображення своєї матері. Таку саму жорстку жінку, що звикла плести слова, здатну змусити тебе замовкнути, лише поглянувши. Посмішка Альмеї здавалася йому ввічливою, але не більш ніж того потребувала ситуація.