Глава 16

Уперше Корвін почув пісню леарі ще будучи дитиною. Тоді, його ніхто й не додумався б назвати здорованем. 

Втомлений після трьох днів нудної поїздки щуплий хлопчисько захоплено дивився на магічний купол, виблискуючий у вечірніх променях різноманітними кольорами, що оберігав місто Лірен, другу столицю королівства Фальгірії. Мати розповідала йому, що всього лише якихось 15 років тому це було не більше, ніж невеличке торгове містечко, що виросло навколо фортеці, після того, як між Фальгірією та Алтаною було підписано мирову угоду. Зараз же слава міста, як оплоту науки і прогресу, гриміла по всьому світу, а закінчити одну з його численних магічних академій вважалося вірним шляхом до багатства і високого становища в суспільстві. 

Мати взагалі багато чого йому розповідала за довгих три дні поїздки і до неї. Про героїчні битви, які гриміли всього кілька десятків років тому в містах, повз які вони прямували. Про відкриття великої чарівниці Альмеї, яка змогла створити штучного духа з блукаючого лісового вогника, тим самим розпочавши нову епоху у розвитку магічних наук. Про небачений раніше народ, що був народжений з нижчих духів і знайшов свій притулок у Лірені. І про білу лисицю, першого рукотворного духа, яка всюди слідувала за своїм творцем, називаючи її не інакше, як сестриця.
Але тринадцятирічному хлопчику було зараз не до політики, історії, чи до будь-чого ще. Він уперше покинув своє маленьке містечко, яке ніби впадало у сплячку, щойно денне проміння розчинялося під натиском ночі, і тепер з розплющеним ротом дивився довкола, споглядаючи вечірні вулиці, якими снували натовпи. На торговців, що не поспішали зачиняти свої крамниці, продовжуючи бадьоро зазивати покупців. І на велетенські шпилі магічних академій, що білими голками дивилися в небо, височіючи над масивними міськими будівлями. І це були лише околиці. З кожним новим кроком, з кожною новою вулицею натовпи ставали дедалі густішими, а світла було дедалі більше. Міський галас і розмаїття фарб змушували молодого Корвіна крутити головою в усі боки так, що матері доводилося раз у раз смикати його, коли він зупинявся, витріщаючись на щось, або ж спотикався, бо не дивився під ноги. Так він і брів широкими вулицями міцно, щоб не загубитися, вчепившись у руку матері, і його захвату не було межі. Усе, що він бачив, усе це місто здавалося йому чарівним королівством із казок.
"Дзинь" - задзвеніло у вухах, і лоб вкусив неприємний і непроханий біль, безжально перериваючи захоплене споглядання. На очах проступили сльози. Не від болю, а скоріше від образи на те, що магія, яка його оточувала, була порушена. Його мати одразу зупинилася, дивлячись на незнайомку, що стояла перед ними.

- Вибач, малятко, - м'яко сказала рудоволоса дівчина і присіла навпочіпки, пильно вдивляючись в обличчя хлопчика своїми зеленими очима. - Сильно зачепила? Боляче?

Зніяковілий Корвін, почервонівши, потер забите чоло вільною лівою рукою, а потім заперечно похитав головою.
- Ось і чудово, - дівчина подарувала хлопцеві широку посмішку, котра не зітреться з його пам'яті, навіть через довгі роки.

 

- Що сталося?  - суворо запитала збентежена мати. - Що вам потрібно від мого сина?
 - Перепрошую, - дівчина випросталася і тепер дарувала свою посмішку леді Фергін - матері Корвіна. - Здається, я зачепила вашого сина однією зі своїх прикрас. Мій хвіст подекуди живе власним життям.

Юний Корвін та його мати тільки після цих слів звернули увагу на пишний рудий хвіст, у шерсть якого була вплетена величезна безліч різнокольорових стрічок. До деяких із них були прикріплені маленькі металеві медальйони, що бадьоро брязкали при кожному русі. Однією з таких прикрас Корвін і отримав по макітрі.

- Усе гаразд. Судячи з усього - він просто злякався, але не постраждав. - Леді Фергін спробувала подарувати незнайомці одну зі своїх найпроменистіших усмішок, але в неї не дуже вийшло через хвилювання. Вона вперше бачила представницю леарі, званих "лисячим народом"

- Я винна. Мені слід було краще стежити за собою. Це вже не перший випадок. Так можна й око вибити комусь. - сказала незнайомка, а потім запитала, спритно міняючи тему - Ви на свято приїхали? Чи братимете участь в обряді?

- У мого сина є ознаки дару, ми б хотіли взяти участь. - леді Фарен уже повернула собі звичний самоконтроль, та її усмішка стала менш неприродною.

- Люди почали з'їжджатися сюди ще тиждень тому, і вільних місць для ночівлі залишилося зовсім небагато. Але якщо ви пройдете далі вулицею а потім звернете ліворуч біля крамниці з солодощами - там ви знайдете невеликий готель. Я знайома з власником і в курсі, що там ще залишилася пара-трійка кімнат. Вони не великі, але чисті й затишні. Прийміть цю пораду у якості вибачення, будь ласка. - рудий хвіст весело гуляв з боку в бік, бадьоро побрязкуючи прикрасами і зачіпаючи перехожих, але незнайомка цього не помічала.

- Мій чоловік уже забронював нам місця заздалегідь. Але я дуже вдячна вам за вашу турботу. - ввічливо відповіла Фарен, уже повністю опанувавши себе і поводячись, як личить шляхетній леді та дружині військового офіцера.

Незнайомка не відповіла, лише кивнула, продовжуючи широко всміхатися. Її увага знову зосередилася на юному Корвіні, а прикраси у хвості задзвеніли з новою силою, коли вона знову опустилася навпочіпки, заглядаючи хлопчикові у очі. Аромат квітів, що линув від неї, здавалося, заповнив собою все навколо.

- Ти станеш видатним магом, коли виростеш, якщо ти того захочеш. Мені не потрібно чекати обряду, щоб побачити це в тобі. Як тебе звати? - запитала вона, і бачачи, що хлопчик червоніє, соромлячись вимовити хоч слово, назвала своє ім'я першою, - Мене звати Реі-Ваарі. Але після того, як тебе по лобі стукнула, я не можу тебе змушувати звертатися до мене так офіційно. Тому - називай мене просто Рі-Рі.

Корвіну знадобилося чимало часу, аби змусити себе вимовити власне ім'я, але посмішка незнайомки була такою заразливою, що вже за лічені хвилини його обличчя осяяло усмішкою у відповідь, а розгубленість випарувалася, не залишивши від себе ані краплини. Вони розмовляли недовго, лише кілька хвилин. Але ці кілька хвилин залишаться з юним Корвіном на все його життя. І навіть через багато років, коли обличчя леарі на ім'я Рі-Рі незворотно зітреться з його пам'яті, її посмішка стане вічним мірилом, за яким він оцінюватиме всіх своїх жінок, яких він за свої роки пізнає чимало. А коли минули ці кілька хвилин і слова вичерпалися, Рі-Рі так само усміхаючись попрощалася і продовжила свій шлях. А прикраси у її хвості бадьоро брязкотіли при кожному кроці, раз у раз зачіпаючи перехожих. І вже за мить вона зникла рочинившись у натовпі, що пестрів святковими барвами.