Глава 13

Ранковий обряд втоптування людської тушки в диван був такою ж невід'ємною складовою лисиці, як і її хвіст.
- Алане, прокинься! - нетерпляче дзвенів її голос, поки вона виробляла кульбіти на його грудях, які вже звикли за вісім днів до такого поводження. 

Зазвичай вона не чекала його повного пробудження, займаючи очікуючу позу біля дверей, що ведуть з бібліотечної кімнати, в якій Отар їх тимчасово поселив. Але не сьогодні. 

- Ну ж бо! Прокидайся! - шалений танець маленьких лапок на його тілі, здавалося, намагався розворушити його мляві після недовгого сну думки. 

Алан здався. Розплющивши очі, він зустрів поглядом дві темно-сині безодні, що вичікувально висіли над ним. 

 - Доброго ранку, Ліє. Що сталося?

 - Ну ж бо, Алане! Прокидайся! Ходімо! - лисиця, здавалося, його зовсім не слухала. Тепер вона нетерпляче пританцьовувала біля дивана, чекаючи, поки повільна людина відірве свою тушку від лежака. Алан не виспався. Він просидів до пізньої ночі за однією з численних книжок з історії магії, що займали половину полиць, в одній із чотирьох книжкових шаф.

"Щось не так" - думка блискавкою пронеслася через сонний мозок.

Зазвичай, коли лисиця його будила, увесь дім вже заповнювався запахами їжі та дзвоном посуду, що долинав із кухонної кімнати. Але зараз хатина була занурена в тишу, яку порушувало тільки нетерпляче скиглення і частий тупіт маленьких лисячих лапок по підлозі. Лія не виглядала стривоженою, чи наляканою. Тому й Алан не хвилювався, сидячи і сонно вдивляючись у напівтемряву кімнати. Але щось безумовно змінилося...

"Вибач, хлопче, моя вина" - пролунав голос Сайка в його думках. - "Я за звичкою адаптував твій зір".

Після цих слів напівтемрява, в яку була занурена кімната, змінилася абсолютною пітьмою. Залишаючись тут понад тиждень, Алан жодного разу не бачив, щоб у будинку було темно. Хатина була постійно залита тьмяним синім світлом, яким світилися захисні магічні плетіння. Але світло це згасло. Думки Алана вже почали свій розгін, але розуміння все так і не приходило. Здавалося, що усвідомлення вже миготить десь на межі, й варто лише простягнути руку і вхопити... Але ні. Воно вислизало щоразу, залишаючи його ні з чим знову і знову. Тому, він просто сидів і сонно вдивлявся в темряву, поки лисиця продовжувала свої нетерплячі піруети біля його ніг. Сайк здався, прибравши підказку, і морок розсіявся. Знову стало видно обриси предметів. Він не поспішав прояснювати ситуацію або якимось іншим чином полегшувати Алану завдання. Мабуть, вирішивши, що й так зробив достатньо. Тому хлопець відкинув спроби що-небудь зрозуміти і просто, піднявшись, почовгав за лисицею до дверей, плескаючи босими ногами по дерев'яній підлозі. У коридорі панувала все та ж півтемрява. Лія стрілою понеслася в бік кімнати Отара і влаштувала біля її дверей уже новий танець, шкребучись у них і наполегливо закликаючи старого мага до пробудження. За кілька хвилин з-за дверей почулося сонне буркотання, а ще за хвилину двері відчинилися.

- Буря припинилася! - пискнула лисиця, щойно сонна фізія мага з'явилася у дверному проємі.