Глава 10

Старий маг не боявся підставити Мелль-Х'єлл спину, дозволивши їй слідувати за собою темними коридорами, поки йшли до купальні. Скута обіцянкою, що була дана, коли вона звернулася до нього по допомогу, лисиця більше не могла йому нашкодити.

Отар якраз закінчував перевіряти зовнішню лінію захисних плетінь, коли почув своє ім'я. У мага не було при собі зброї. Лише короткий мисливський спис, який узяв за звичкою. Але той був абсолютно безкорисним проти богоподібного духа.

Голос, що назвав його ім'я, був ледь чутний крізь завивання вітру. Але змусив старого мага завмерти на місці. Серце звалилося кудись униз, до ніг. А потім далі, під землю. І завмерло там, очікуючи на те, щоб за мить зупинитися. Вже назавжди. Отар знав цей голос. І впізнав би його серед тисяч інших, навіть через стільки часу.

А згодом з'явилася вона. Спочатку, лише силует, що був ледь помітний у сніговій завісі. Тінь, що з'явилася з минулого для того, щоб через століття відплатити йому за скоєне. З кожним новим кроком лисиці її образ ставав дедалі виразнішим, набуваючи форми. Біле хутро було подекуди забарвлене в червоний і злиплося від крові, темно-сині очі пильно дивилися на мага. Без сумнівів - це була вона. Мель-Х'єлл. 

Сама смерть, що з'явилася до нього з глибин минулого, аби забрати з собою, зануривши його душу у вічне полум'я Фарреї, де вона буде страждати до кінця часу, за все скоєне.
Важко зітхнувши, Отар опустив спис. Страх, що скував його, відступив, зачаївшись десь у глибині душі, залишивши після себе лише легке тремтіння в пальцях рук, як нагадування. Старий не відводив погляд. Він мовчав, дивлячись в очі смерті, що прийшла за ним. Благати про помилування, і прсити вибчення не було сенсу. Ніякі слова не виправлять скоєного і не повернуть забрані життя. Тому, він мовчки зустрів погляд лисиці, чекаючи  на справедливу розплату.

Мель-Х'єлл зробила ще кілька обережних кроків.

- Я прийшла просити про допомогу - мовила вона зупинившись. - Не для себе. Людська дитина. Він тут. Недалеко. - Отар слухав, але сенс сказаного доходив до нього із запізненням. Тепер він, упоравшись із хвилинною слабкістю, знову підняв спис, дивлячись із недовірою на старого ворога. - Він поранений і йому необхідно укриття від бурі. - Лисиця не рухалася. - Будь ласка.

Благання, яке маг почув в останньому слові, остаточно повернуло того до реальності. Якби Мель-Х'єлл хотіла йому нашкодити - він вже був би мертвий. Без свого меча маг був беззахисним перед нею.
Лисиця терпляче чекала, поки Отар стояв, намагаючись впоратися з плутаниною в думках. Він і уявити собі не міг, що зустріне її знову через більш ніж чоти сотні років. А скажи йому хто-небудь раніше, що Мель-Х'єлл благатиме його про порятунок для людини, Отар би розсміявся б. Ще й послав би фантазера куди подалі. Старий почав сумніватися щодо реальності того, що коіться.

- Зв'яжи мене пактом, маг. Я дам свою обіцянку, якщо це необхідно - промовила лисиця, бачачи, що Отар вагається.

- Чому ти хочеш врятувати людину? - запитав він із недовірою. Маг уже переконався, що Мель-Х'єлл не збирається на нього нападати. Зараз, принаймні. Але й вірити на слово старому ворогові він не поспішав.

 - Хлопчик був готовий віддати своє життя за мене. Тому, я заплачу своєю свободою, щоб врятувати його. - відповіла лисиця. Духи жили по своїм законам. Вдячність і клятва - не просто слова для них, на відміну від людей. Це ланцюги, що здатні міцно скувати навіть наймогутніших із них.

 - Мені не потрібна твоя свобода, Мель-Х'єлл, - Отар вирішив, - Дай клятву, що ні словом, ні ділом не заподієш шкоди ні мені, ані моєму домові. І ти отримаєш допомогу, про яку просиш.

  - Дякую - тихо сказала лисиця перед тим, як вимовити слова клятви.