Глава 9

У старого Отара пішло щонайменше півгодини на те, щоб зняти з себе хутряний обладунок, який вірою і правдою захищав його від підступних укусів тутешнього холоду. Він кинув занепокоєний погляд на хлопчиська, який відключився майже одразу ж, тільки но присів, спершись на одну зі стін біля каміна. Закривавлені лахміття відтавали й тепер клаптями падали на підлогу з вологими плямкаючими звуками.

 - Він просто спить, - тихо пискнула лисиця, простеживши за напрямком його погляду.

Отар із недовірою подивився на чималого розміру темно-червону калюжу, що розтікалася під хлопцем. І нехай він і не був таким сильним, як колись, але йому вистачило сил і досвіду, щоб одразу визначити, що на хлопцеві немає відкритих поранень. Маг сфокусувався, щоб переконатися, що внутрішніх кровотеч теж немає. Їх не було. Єдине пошкодження, яке зміг виявити - спотворена ліва нога. Вона зберегла свою форму, певною мірою, але структура була безповоротно змінена. Чим би воно не було, але плоттю це вже не назвеш. 

 - Хлопець втрапив у мелір? - запитав він пошепки, намагаючись не розбудити Алана.

- Мелір? - лисиця запитально схилила голову на бік. - Крутячка ота! А-га! - вигукнула вона після того, як старий пальцем вказав на ногу хлопця. Лисиця підстрибувала на місці при кожному слові. - Нас би туди затягнуло, якби не небесний кулак, котрий по нас вдарив! Я так злякалася! А Алан! Він був увесь у крові!

 - Тихше. Розбудиш... - пригальмував Отар захоплену розповіддю Лію.

 - Йой, - тявкнула вона. Продовживши вже тихше. - Мені довелося поселити в його тілі блукаючого духа, щоб той не дав Алану померти.

Старий задумався. Мелір - лише одна з багатьох пасток, які оберігали фортецю. Хлопцеві пощастило, що зачепило лише його ногу. Це закляття було створене для того, щоб змінювати структуру матерії, перетворюючи живу плоть на що-небудь неживе. А "небесний кулак", про який говорила лисиця, без сумніву, альват - ще один релікт із часів війни. Варто потрапити в зону дії, як на тебе обрушується неймовірної потужності удар, який можна порівняти з падінням на голову скелі. Магія не з витончених, але свою роботу виконувала. Альвари мають доволі велику площу дії і використовувалися для того, щоб в один момент знищувати великі натовпи супротивників. Мало хто з живих міг би похвалитися тим, що пережив зіткнення із однією з таких пасток. Магія, створена з метою вбивати, була надзвичайно ефективною. Хлопцеві неймовірно пощастило.

 - Твоя допомога в обмін на мою історію. Такою була домовленість. Зваблення не допоможе тобі витягнути з мене більше інформації, - єхидне зауваження лисиці вирвало старого з роздумів. Він тільки зараз усвідомив, що вже кілька хвилин стоїть в одному спідньому, тримаючи в руках хутряні штані й втупившись у стіну. Отямившись, маг не одразу усвідомив, що та з нього глузує.

- Я віддаю перевагу брюнеткам, - мовив Отар, кинувши на масивний стіл останній елемент свого обладунку. І витягнувши зі скрині штани та сорочку з тонкої матерії, одразу ж взявся одягатися. - Та й тебе не завадило б для початку відмити, - посміхнувся старий.

- Не завадило б... - задумливо протягнула лисиця, дивлячись на злиплу від крові шерсть на хвості.

- Це можна влаштувати, - старий маг закінчив обряд вбирання у щось, "у чому можна приймати гостей". І, взявши одну зі шкір, які лежали складені в кутку кімнати, накрив нею Алана. - Але спочатку потрібно перевірити захисні візерунки. Буря обіцяє бути сильною. Я давно не відчував такої концентрації залишкової магії тут. Допоможеш? - запитав він лисицю.

 - Не можу, - відповіла Лія, ставши на задні лапи й піднявши передні - Рук немає. Бачиш? Лапки! - вона продемонструвала рожеві подушечки, й першою почала тихо сміятися зі свого ж жарту.

Отар теж не став відмовляти собі в такому задоволенні. Не часто в нього бувають гості, з якими можна поговорити, та посміятися від душі. Самельська долина небезпечне місце, де повно магічних реліктів, більшість з яких були створені з однією метою - вбивати. Не так багато було охочих відвідати це гибельне місце. Поле бою, що всіяне пастками та магічною зброєю. І один з найсмертоносніших витворів магії, зараз тихо сміявся разом з ним, намагаючись не розбудити мирно сплячого біля каміна парубка.