Глава 4

Нескінченна безліч відчуттів одразу ж линула до свідомості, ще більше плутаючи безладний хід думок. Він прислухався до своїх відчуттів, приймаючи їх, вбираючи та аналізуючи.

Алан шкірою відчув дотик холодного вітру. Зробив глибокий вдих і морозне повітря приємною свіжістю обпекло ніздрі. У голові трохи прояснилося.

Перша спроба розплющити очі закінчилася невтішно. Алан насилу розліпив повіки, і яскраве світло одразу ж увірвалося крізь свіжу прогалину, розплескавшись по думках тисячами нових спалахів та іскор. Він негайно знову заплющив очі, намагаючись угамувати шум у голові. 

Друга і третя, втім, були не кращими. Усе, що хлопець встих розгледіти, перш ніж знову замружитися - божевільний танець білого і червоного, з вкрапленням чорних цяток. Здавалося, промайнула вічність, перш ніж він зважився на четверту спробу. Той самий танок кольорів, від якого голова пішла обертом, але він не заплющував очей. Ще одна вічність - і кольори стали обрисами. 

Снігова рівнина іскрилася у денних променях, сліплячи і намаючись змусити знов замружись. Алан не міг цього допустити, продовжуючи вдивлятися в білизну. Через якийсь час він почав розрізняти чорні шпилі дерев, що вістрями дивилися у небо. Більшість з них були рівні, немов голки. Інші - нагадували самотньо стоячі людські фігури. Деякі - були усіляко вигнуті, набуваючи найнеймовірніших форм.
 
"Одне з них послужливо підпирає мою спину" - здогадався Алан. 

Вдалині виднівся білий, як і усе оточення, гірський хребет. Настільки далеко, що був би непомітим, якби не контрастував з блакиттю безхмарного неба. 

А навколо сніг був червоним, подекуди майже чорним. 

Кров! Багато крові!

Серце рушило галопом, а в ніздрі увірвався важкий аромат. Алан глянув униз, на своє тіло. І насилу придушив паніку, що була готова полонити його розум, пройшовши маршем важкої кінноти по думках, залишаючи за собою лише спустошення.

"Це моя кров!" дзвоном лунало в нього в голові.

" Тихіше, хлопче" - заколисував голос у голові, знов і знов повертаючи Алана до реальності, коли здавалося, що його думки от-от пустяться в божевільний галоп слідуючи шаленим ритмом його серця. - "Придивися," - додав голос.

Алан послухався, повільно опустивши погляд на своє тіло. Те, що здалося йому спотвореною і подертою плоттю, було лиш скривавленим лахміттям. На яке, судячи з усього, перетворився його одяг. Він був цілий, якщо не брати до уваги дивно спотворену і деформовану ліву ногу. Але на ній теж не було помітно відкритих ран.