Частина 1: Буря. Глава 1

- Алане! - голос кликав його з темряви вже не вперше. - Алане! Ну ж бо! Прокинься! - тривожний, тонкий і високий, більше схожий на звірячий писк, ніж на людську мову. Ледь вловимий, він насилу пробивався крізь шум, що заснувався у голові. 

"Відповісти. Потрібно дати відповідь." - думав Алан, але слова втрачали силу, долаючи свій нелегкий шлях від змученого розуму до пересохлого горла. Наприкінці шляху перетворюючись не більш, ніж на охриплі видихи.

Після кількох марних спроб сказати що-небудь, він вирішив діяти інакше. Але одразу зрозумів, що спроба ворухнутися була поганою ідеєю. Усі його почуття, плутані думки, і навіть голос, що так наполегливо кликав, в одну мить звузилися до розмірів вістря голки, що одразу ж пронизала усе тіло болем. З горла вирвався приглушений стогін. 

- Живий! - новий дзвін вирвав його, готову згаснути свідомість, із пазурів темряви. - Я що-небудь придумаю. Тільки тримайся. Я... Почекай, будь ласка. Я незабаром повернуся.

Не одразу усвідомивши сенс сказаного, його розум заметушвся в панічних спробах кинутися слідом за джерелом голосу, що віддалявся. 

"Не йди. Не залишай. Будь тут. Говори зі мною" - свідомість Алана билася у паніці, немов потрапивший до пастки звір. - "Будь ласка" - подумки благав він. Алан спробував закричати, але лише хриплий здавлений стогін тисячею голок впився в пересохле горло.

"Ні! Не залишай..." остання панічна думка потонула в темряві. А з нею і ненависний біль.

Здавалося, пройшла вічність, протягом якої він то приходив до тями, де біль з новою силою впивався у свою жертву, прагнучи урвати собі якомога більший шматочок. То знову вислизав у темряву, що колисала, даруючи відпочинок.