Не прощавай, а до зустрічі

Чоловік не звик просити вибачення, хоча це здавалося не складно. Але якщо просто уявити, що у тебе на плечі лежить голова людини, яка очікує від тебе щось, навіть мені складно б було це зробити.

Арі натомість радісно посміхнулася.
— Зате тепер мене не посадять, – щасливо проказала та, дивлячись на полум'я у каміні.
— Вони не мали права тобі погрожувати, – холодно пробурмотів чоловік.
Арі розвернулась та поклала голову йому на ноги.
— Тут є подушка.
— Мені тут більше подобається.
— То ти погодишся на пропозицію мадам Максім? – раптом запитав той. Зільєвар вирішив, що наразі його мета – усіма силами змусити Арі поїхати у Париж.

Він не знав, коли вона повернеться, не знав, що з нею буде там, але знав, що з нею може статися тут.
— Можливо що... так, – Снейп подумки зрадів, але потім відразу спохмурнів, коли вона додала, – а може й, ні. Мені й тут добре.
— Це твоя мрія, Арі, то чому ти від неї відмовляєшся?
— Я не хочу тебе кидати, – заперечно вигукнула вона.
— Я буду тут. Я завжди буду тут.
— Але...
— Я буду тобі писати, – Снейп також поставив свою склянку на маленький круглий стіл. На відміну від Арі, чоловік повністю випив усе вогневіскі.
— Обіцяєш? – вона невпевнено почала терти кісточки пальців на правій руці.
— Звичайно обіцяю.
Дівчина ніжно посміхнулася, але потім відразу спохмурніла.
— Отже... він повернувся... можливо-о-о, можливо ти захочеш поїхати зі мною?

Арі вже знала, якою буде відповідь, знала, що чоловік скаже «ні»... але думка про те, що Волдеморт повернувся, потай лякала її.

Він може змусити Снейпа знову долучитися до кола смертежерів, а там, де він є, є й підступні накази, а де накази, там є й проблеми, особливо якщо цією проблемою є Волдеморт...

Снейп продовжував дивитися на неї. Чоловік не знати чому, взяв пасмо її кучерявого каштанового волосся та почав його роздивлятися.
— Я б хотів... але не можу, – тут у нього були зобов'язання. Від нього багато чого залежало. Зільєвар не міг просто так взяти та полетіти разом з Арі до Парижу.
Тут його тримали Дамблдор й Волдеморт.

Снейп великим пальцем ніжно пройшовся по щоці Арі та трохи спустився до шиї. Від цих дотиків дівчина ледь почервоніла й з'явилося відчуття, буцімто по хребту до низу пройшов табун мурах.
— Шкода. Але чому? – Арі хотіла дати ще один шанс не надійному припущенню, що Снейп все ж таки поїде з нею.
— Я просто не можу...
— Добре. Тоді... тоді будь обережним, коли я подамся до Парижу, обіцяєш?
— Бути обмеженим? Обіцяю. Чи ти думаєш, що я зацікавлений у своїй смерті? – Снейп легенько посміхнувся і Арі також посміхнулася.

Чоловік грався з її волоссям, перебираючи те у пальцях.
— Що ти, звичайно, що ні, – вона дивилася на нього з ніжністю.

Зараз були лише вони удвох. У каміні потріскували дрова, які Арі кинула туди ще зранку. Дівчина до речі ну дуже любила різноманітні аромати, тому поклала біля решітки пучок засохлої троянди. 
Це дивно, адже вона все ж таки змогла зберегти свій аромат навіть після того, як покинула квіткове життя.
— Але знаєш, обережність ніколи не завадить, – додала вона трохи з докором.
— Не тобі мене вчити обережності, – відказав чоловік, лукаво скрививши вуста.
— У якому сенсі?! На що ти натякаєш?! – Арі піднялася та поглянула на нього високо піднявши брови.
— Ну, дивися, – Снейп повернувся до неї, – ти з самого початку, як тільки приїхала сюди, наштовхнулася на людину у коридорі, тобто на мене. Потім тебе почало шантажувати Міністерство Магії, а-а-а по-о-отім, ти врізалася головою у стіну...
— Замовкни! – простогнала вона, знову поклавши свою голову йому на ноги. Вуха почервоніли. Їй було ну дуже соромно, а особливо за ситуацію зі стіною.
— Схоже, ти у тісних зв'язках з міс Невдачею, – Снейп розсміявся, дивлячись на Арі.
— Як ти здогадався?! – саркастично крикнула вона. Дівчина різко зірвалася й притиснулася спиною до спинки дивану. Декілька пасем кучерявого волосся впало їй на обличчя. Вона спробувала здути його, але воно лише повернулося назад.

Щось клацнуло і прямо у повітрі невідомо звідки з'явився лист. Він вже за звичкою прилетів тій в обличчя.
— Що за?
— Знайомі відчуття? 
— Тц, – прошипіла вона.
Дівчина обережно підняла жовтий конверт та розгорнула його. У середині був охайно виведений текст блідо-червоним чорнилом.

Доброї ночі, пані Стрейдж!
Ми хотіли вам повідомити, що вже знайшли смертежера і вашої допомоги більше не потребуємо. А також ми хотіли перепросити за те, що налякали вас Азкабаном. Останнім нашим проханням до вас буде не розголошувати про цю ситуацію, бо тоді ви в справді можете опинитися в небезпеці.
До побачення!
Асистент Долорес Амбрідж – Руперт Тордж.

— Он як, – проскрипіла зубами Арі, – тобто це, по їхньому, смішно?! Я скільки нервів та часу  витратила на те, аби знайти того клятого смертежера, а тепер вони пишуть, що більше не потребують моєї допомоги?! Трикляте Міністерство! Щоб воно зруйнувалося і через нього у світі панував ХАОС! Щоб того, хто зараз там головний, ненавиділи усе життя! Щоб усе те недороблене Міністерство Магії зникло, а напівфабрикатів, які працюють у ньому, довічно запроторили в Азкабан!!!

Тяжко дихаючи, дівчина зіжмакала папір та кинула його у камін.

Снейп за цим усім спостерігав з неприхованим зацікавленням.
— Знову Міністерство?
— Так! Воно пише, що я йому більше не потрібна!
— Але ж це добре, що вони нарешті від тебе відстали.
— Так, але... – ось тут до дівчини дійшло усвідомлення всього, що зараз відбувається, – тобто, якщо я тебе правильно зрозуміла... ти до цього перо приклав?!
— Можливо, – кивнув головою зільєвар.
Арі глибоко вдихнула. Вона не хотіла зараз на нього зриватися, бо могла про це потім пошкодувати.
— Дякую, – пробурмотіла вона.
— Завжди будь ласка.
— Слухай, – вона посміхнулася та потерла шию. Дівчина все ж таки зрозуміла, що зільєвар зробив це заради неї, – не хочеш сьогодні у мене залишитися?
— Так чому б і ні, – відразу погодився Снейп.
— Що? Т-ти серйозно?
— Хм, – чоловік якось дивно посміхнувся та трохи наблизився до неї, – що? Боїшся, що я буду до тебе приставати?
— Я... я не... я просто... кхм. Тоді, де ти хочеш спати?
— Я думав, якщо ти вже запропонувала мені залишитися, то я буду спати з тобою, – сказав він,  – але я можу спати й тут, на дивані...
— Ні, я не проти, аби ти спав зі мною! – вирвалося в неї.
— Пішли, покажу тобі кімнату.
Дівчина швидко піднялася та понеслася до спальні.