Мені шкода що ми познайомилися

Поки дівчини не було, Снейп сидів на трибунах та уважно спостерігав за тим, що відбувалося на полі.

Щось йому у тому всьому не подобалося, але що саме, зільєвар ніяк не міг зрозуміти.

Коли Арі повернулася, на ній ніби обличчя не було.

Снейп запитально підняв брову та пильно придивився до неї.

Чоловік нахилився та прошепотів:
— Щось сталося?
— Ні, – сухо відповіла вона.
— Впевнена?
— Так.
— Брешеш?
— ...Так.
Цікава розмова у них виходить, подумалося їй.

Залунала музика.

Дамблдор вийшов на середину галявини. Він уважно оглянув усіх присутніх на полі, приклав паличку до горла та закричав: «ТИША». Голос чоловіка рознісся повсюди, залітаючи у найнесподіваніші місця та закрадаючись у темні, приховані тінню, кутки. Він ще доволі таки довго луною ходив полем, аж допоки усі не стихли.

Директор розпочав свою звичну промову.

Пролунав випадковий вибух, і почалося третє завдання.

Арі пильно стежила за Муді. Той не відводив свого погляду від Гаррі. Чоловік кинувся до нього та провів до входу у лабіринт. Гаррі безпорадно озирнувся, і живопліт за ним, страхітливо заріс ще однією стіною.

Муді та декілька вчителів, пішли патрулювати зовнішні стінки лабіринту.

Знову залунали розмови, але трохи приглушені. Здавалося, ніби учні та й інші дорослі, боялися видати зайвий голосний звук.
— То..., що вона хотіла? – стиха запитав Северус.
— Мадам Максім? – Арі не відразу зрозуміла, кого той має на увазі. – Вона..., вона пропонувала мені вчитися у Паризькому Гербалогічному університеті – «Лільюдін», хоча мені здається, що ця назва йому не дуже підходить...
— І що ти вирішила? – запитав Снейп, дивлячись на неї.
Арі трохи завагалась.
— Я ще думаю.
— Якщо я правильно зрозумів, то це твоя мрія, вчитися у Гербалогічному університеті.
— Так...
— Тоді чому ти не погодишся відразу? Я доволі таки добре тебе знаю, Арі, і здогадуюся про те, як би ти відреагувала на пропозицію мадам Максім на початку року. Що не так?
— Я не хочу залишати тебе, ми тільки-но... – дівчина почервоніла та відвела погляд на велику драбину, яка вела на верх, де стояв Арґус Філч з місіс Норіс на руках.
— Я не хочу, аби ти відмовлялася від своєї мрії через мене, і буду навпаки, дуже радий, якщо ти поїдеш, – відразу сказав чоловік. Він ні на мить не відводив погляду від неї.

Насправді йому було трохи сумно, бо відпускати Арі, з якою він тільки-но почав зустрічатися за багато кілометрів від себе, якось не дуже хотілося, але думка про те, що мрія коханої ось-ось може здійснитися, чомусь викликала ніжну усмішку, яку крім неї ніхто не міг побачити.

Дівчина також поглянула на чоловіка та зустрілася з його чорними, неначе два нічних коридори, очима.
Ох, як же вона пошкодувала, що вони зараз на людях. Якби не це, дівчина не задумуючись кинулася б йому на шию, обіймати.
Арі радісно поглянула поперед себе.

«Ще один доказ того, що Снейп неймовірний, – подумалося їй, – невже я справді поїду у Францію, в гарне та романтичне місто  Париж».

Якщо так подумати та згадати деякі моменти, Арі після смерті Ектора Флойда, так і не закінчила своє навчання. Добре, що Головний у темній лавці плювати хотів на неї. Йому було все одно, бо він, незалежно від того є освіта у людини чи ні, так чи інакше, візьме її на роботу. Хоча, у нього було лише одне правило – «не розголошувати інформацію про заклад, поки він сам не дасть на це згоди».
Саме там Арі зустріла свого майбутнього чоловіка.

Якщо чесно, за життя у неї було не багато друзів. З більшістю вона просто на просто не могла знайти спільної мови. Але коли у житті дівчини з'явився гарний чоловік, світ її ніби перевернувся.

Не дивлячись на те, що Джон помер, а любов Арі до нього ослабла, вона все одно поважала та пам'ятала того, хто додав до її життя нових, різнокольорових фарб.

Арі не думала, чи зробить коли-небудь те саме Снейп, вона просто кохала його. Кохала того, хто не злякався людини, яка колись сиділа в Азкабані. Кохала того, хто приймав її дурнуваті жарти та ту дивну, не серйозну поведінку.

Чесно кажучи, у багатьох людей, яким Арі розповідала про своє ув'язнення, виникали до неї неприємні почуття. Вони частенько намагалися уникати її, бо боялися.

Щось тоді трапилося у тому нічному коридорі. Вона все ж таки щось відчула, побачивши худорлявого чоловіка з блідою, майже восковою шкірою, горбатим носом, темним масивним, неначе смола, волоссям та чорними очима, у яких навіть не можливо було розгледіти зіниць.

Снейп намагався не думати про майбутнє Арі, про її від'їзд тощо, тому, також поглянув у перед.
— Северус, – раптом звернулася дівчина до нього, яка дещо згадала, – пам'ятаєш ту ніч, у коридорі? Ти, Муді, Гаррі та Філч.
— Гаррі?
— Зараз не про це, – заперечно похитала вона головою.
— Ну..., так. А чого питаєш? – він продовжував дивитися на лабіринт, який зверху вкрився густим сірим туманом.
— Я пам'ятаю, що ти одного разу казав, нібито тебе вдруге пограбували. Це було після чергування, так?
— Ні, під час нього. Що це за допит, Арі? Кажи прямо, чого ти хочеш, – трохи нахмурився Снейп. Йому знову довелося на неї поглянути.

«Що вона знову придумала?»

— Ти когось підозрюєш?
Снейп трохи подумав.
— Муді обшукував мою комірчину, але у своє виправдання сказав, що це був наказ Дамблдора. Я не хотів питати про це директора, але впевнений, що мене пограбував, саме Дикозор, – Снейп тепер зовсім розсердився та знову поглянув на лабіринт. Арі оцінила усю ситуацію й обережно взяла Снейпа за руку.
Той, ніби, розслабився.
— А, навіщо тобі ця інформація? Знову щось розслідуєш?
— Так.
— Я тебе уважно слухаю.
— Ну, дивися, – Арі набрала повні груди повітря та повністю розвернулася до зільєвара. – Звичайний Муді, звісно, ще той параноїк, але... але він ніякий не грабіжник.
— Ти думаєш...
— Я думаю, що це ніякий не Муді, – прошепотіла вона.