Мрія Арі

Коли землю оповила приємна темрява, Арі вийшла зі свого кабінету та пішла коридором до виходу з замку.

Діти пробігали повз неї та весело розмовляли. Кожен збуджено щось розповідав, з нетерпінням очікуючи початку третього й останнього завдання турніру трьох чарівників (цього року, чотирьох).

Снейп вийшов з великої зали й відразу угледів дівчину.
— Доброго вечора, – стримано привіталась вона. Снейп підняв одну брову та пішов слідом за нею.
— Невже ви образилися на мені, міс Арі? – тихо запитав Снейп.
Повз них, пробіг гурт галасливих дівчаток які, хихочучи, йшли слідом за Віктором Крамом.
— Ми що, вже на "ви"?
— Ти перша почала.
— Я не знала, як привітатися після нашої тої сварки, – пробурмотіла вона, зніяковіло буцнувши ногою якийсь камінець.
— Тому ти вирішила прикинуться вихованою? – посміхнувся Снейп та поглянув на неї.
— Так... Чекай, в якому сенсі прикинуться?!
— Досить прискіпуватися до слів.
— Маю ж я якось себе розважати, – захихотіла вона.
— Поводиш себе як дитина, – пробурмотів Снейп. Після цього він гаркнув на якусь парочку хлопчаків з Бобатону, які занадто голосно критикували Гоґвортс.
— Ти вже вкотре кажеш мені це, – піднявши голову Арі переступила корінець.
— Прогуляємось? Все одно до третього завдання залишилася година або й менше, – запропонував чоловік, зупиняючись.
— Давай, – з посмішкою на вустах відповіла дівчина.
Вони пішли назад до озера, біля одного з берегів якого росло товсте дерево.

Арі сіла на землю, рясно вкриту м'яким корінням. Снейп трохи повагався, але потім сів біля неї. 
Дівчина хитро посміхнулася, а зільєвар кинув на неї дивний погляд.
— Помовч, – чоловік був трохи роздратованим, коли сідав.

Він звик стояти або сидіти на спеціальних для цього меблях, але аж ніяк не на землі. Для нього це було чимось дивним, можливо навіть, диким.

Вони мовчки дивилися на скляну поверхню води, яка здавалася такою чорною, ніби яма в безодню...

На полі тим часом збиралися учні. Усі починали гомоніти про початок третього завдання. Вчителі тільки готувалися, а директори, тим часом, підбадьорювали своїх чемпіонів.

Рука, на якій була намальована чорна мітка, раптом запекла і Снейп ледь помітно нею здригнув, але Арі й цього було достатньо аби зрозуміти, що щось не так.
— Що таке? Рука болить? 
— Можливо, – він не дуже хотів брехати їй, але й правду сказати не міг.

Арі діяла дуже швидко, але ніжно та обережно.
Вона взяла руку професора та перевернувши її, засувала рукав мантії.
Мітка була чорною і повільно рухалась.

Від дотиків дівчини, по тілу чоловіка ніби пройшовся марш мурашок. Він хотів було висмикнути руку, але подумав, що це було б грубо.
— Болить? – запитала вона та підняла очі на Снейпа. Арі відпустила зільєвара, але той все одно продовжував тримати руку у повітрі.
— Нічого страшного, – відповів Снейп ледь посміхнувшись.
— Це знак, що він повертається?
— Напевно що... так, – Снейп підняв одну брову, а потім знову її опустив.

Він любив дивитися на тихе озеро просто неба та міркувати над якимись своїми питаннями.
— А що, боїшся? – раптово запитав Северус.
— Пф, ні звичайно... напевно, – Арі відкинула голову на дерево та поглянула на Снейпа, – може... може, я зможу тобі чимось допомогти?
— Чим? Також станеш смертежером? – жартома сказав чоловік.
— А чому б і ні...
— Навіть і не думай!
— Пізно – лукаво посміхнулася Арі. – Але, можливо, я й справді зможу тобі допомогти?
— Не піде ж ти на темного Лорда сама – пошепки відповів він. – Подумаймо. Він ще не повернувся, Поттеру знову може пощастити і він переможе.
Снейп важко видихнув.
— Слухай... а чому ти взагалі вирішив стати смертежером? – поцікавилась дівчина, склавши руки у замок.
— Думаю, у мене ще буде час відповісти на це запитання, – посміхнувся чоловік.

Арі ніби застигла. Вона вперше бачила, щоб Снейп так посміхався. Здавалося, ніби посмішка була заразливою, тому що дівчина також почала посміхатися.

Їй захотілося дещо зробити. Дещо таке, що їй дуже хотілося, але вона трішки боялася. Арі, на одному сильному вдиху, розвернулася та впала на випрямлені ноги Снейпа. Він здивовано на неї глянув.
— Що ти робиш? – запита він, давно вже все зрозумівши. Але ж не познущатися з неї в такий момент – гріх та й годі.
— Кора дерева занадто тверда, а мені потрібно щось під голову, – спокійно відповіла вона, хоча в середині все палало від зніяковілості.
— Але ж... ти могла покласти свою голову мені на плече.
— Я подумала, що твої ноги як подушка, підійдуть краще, аніж плече, – Арі зобразила посмішку.
— Мило, – вирвалося в чоловіка.
— Що-о-о?! – вона захихотіла. – Сам Северус Снейп назвав щось милим, ха-ха-ха.
— Так, ти мила, – легко підтвердив він.

Арі замовкла.
Поступово її лице 
почало набувати червоного барвінцю, а погляд перескочив з обличчя Снейпа, на гілки над ними.
— Що ти думаєш про Муді? – вирішила змінити тему вона.
Снейп заховав руки в мантію та пильно придивився до неї.
— Він здається мені підозрілим.
— Мені також. Останнім часом він дуже, ну дуже підозрілий, – Арі різко зіскочила з місця та сіла на гілки, навпроти Снейпа, той піджав  ноги та здивована на неї поглянув. – Ну, дивись. В перший же день, коли я просила у нього досьє на тебе, він сказав: «Послуга за послугу». Коли він віддав папку, то сказав, що моя послуга полягає в тому, аби я надала йому рослину, яка продовжувала б дію зілля, але я не дурна, до того ж її в мене попросту не було, тому Муді попросив декілька баночок...
— Чекай, – перервав її Снейп, – навіщо тобі було потрібне досьє?
Чоловік серйозно на неї поглянув. 
Арі зніяковіло почухала кучеряву потилицю.
— Ну, я хотіла знайти про тебе трохи інформації. Там було написано небагато...
— Що саме ти про мене знаєш? – Снейп не сердився, але й не був спокійним.
— Лише про твоє минуле смертежера, не більше.
— Але...
— Я знаю, що ти скажеш, – перебила його Арі. Вона заплющила очі та підняла руки, ніби зупиняючи зільєвара, – чому просто не запитала у тебе? Але я в той час намагалася себе не видати, тому просто підійти та запитати тебе про твоє ж минуле, було б в край підозріло. Я справді більше нічого не знаю, чесно-чесно.