Парі

З того дня пройшло доволі таки багато днів.

Дівчина частенько приходила до Снейпа й жалілася йому на учнів.
— Геть тупі якісь пішли, – повторювала вона раз у раз.
Чоловік посміхаючись, завжди з нею погоджувався. Хоч у зільєвара – можна так сказати – і з'явилася дівчина, він не припиняв знущатися з дітей.

В Арі з'явився новий підозрюваний, Муді.
Дівчина помітила, що дуже рідко почала на нього натрапляти. Їх розмова складалася зі звичайних «Доброго дня» та «До зустрічі», бо чоловік усіляко намагався її уникати.

Що на рахунок Каркарова, вона проводилася з ним так, як Муді з нею. Уникала його компанії за будь-яку ціну.

Арі помітила дуже дивну поведінку Ігоря поряд зі Снейпом. Одного разу, коли вони всі втрьох стояли біля столу, Каркаров, як завжди, намагався залучити до розмови Арі. Робив їй компліменти на рахунок її зовнішності. Снейпу варто було лише поглянути на чоловіка, як той відразу замовкав та хмурився, намагався залучити до розмови когось іншого.

Увечері, коли проміння сонця освітлювало землю помаранчевим кольором, а небо вкрилося різними рожевими барвами, Арі йшла коридором до підземелля Снейпа.
У руках вона тримала чорні троянди, які могли чудово слугувати замінником пороху, або проклятої солі. Найдивовижніше у цих рослинах було те, що вони виростали одразу сухими. Пелюстки троянди були дуже крихкі, неначе вона зів'яла. Стовбур, сухим та темно-коричневим, а колючки, отруйними.

Раптом, з обох боків її оточували холодні, освітлені криваво червоним полум'ям стіни. Дівчина наближалася до чорних та старих дверей.
Вона обережно постукала, і вони відчинилися.

Арі просунула голову у середину.
— Северус, – сказала та, – ти зараз вільний?
Її довге кучеряве волосся спало з плечей та обвило дверну ручку.

Снейп якраз перевіряв домашні завдання учнів. Він підняв на дівчину очі та, посміхнувшись, відповів:
— Вільний, – зільєвар встав та підійшов до неї. Арі зайшла в середину, а Снейп зачинив за нею двері.
— А це в тебе від кого? – він кинув погляд на трійку чорний троянд.
Арі посміхнулася.
— Від оранжереї.
— До тебе оранжерея залицяється?
Снейп пройшов кабінетом та запропонував дівчині сісти навпроти нього.

Чоловік швидко заварив чаю та подав чашки на стіл.
— Дякую, – Арі вже за звичкою вдихнула ароматичні випари чорного чаю.

Дівчина пропонувала Снейпу урізноманітнити колекцію, наприклад, купувати не тільки чорний, а й хоча б зелений, але Северус відразу відповів, що не вміє його готувати. (Це була така відмазка, насправді його нудило від зелених або фруктових чаїв)

— Так, останнім часом вони радують мій зір отруйними рослинами, – дівчина зробила ковток, і рідина відразу приємно обпекла горло.
Снейп сів навпроти неї та також взяв у руки чашку.
— То, тобі більше подобаються отруйні рослини? – піднявши брову, запитав він.
— Та-а-ак, – блаженно протягнула вона, – а найбільше мені подобаються смертельно-отруйні, вони, окрім того, що неймовірно гарні, так ще й до бісиків цікаві.
Дівчина поставила на стіл лікті та поклала на них голову, задумливо дивлячись на Снейпа.
— Отже, звичайний букет квітів тебе не потішить, – Снейп сягнув рукою під стіл та дістав невеликий гарний букетик, який складався з червоної гвоздики.
Арі охнула та протягнувши руки, щоб взяти його.
— Неймовірно гарні квіти, – прошепотіла вона, – де ти їх взяв? Вони ж ростуть тільки в маґлівському світі.
— Де взяв, там вже немає, – ледве посміхнувшись, відповів той.
Чоловік поглянув їй прямо в очі, через що Арі зніяковіло посміхнулася та зашарілась. 
— Дякую, – сказала посміхаючись вона, а потім додала. – Ти виглядаєш втомленим, у тебе все гаразд?

Вона поклала квіти на стіл, взяла стілець та пересунула його до Снейпа. Тепер дівчина сиділа з боку від нього. Від цієї різкої зміни дистанції, Снейп посміхнувся та повернувся до неї.
— Все гаразд, – відповів чоловік, сонно заплющуючи очі, – просто ті бовдури знову завалили контрольну.
— О, а, тобі я бачу, подобається виставляти їм погані оцінки, – хитро посміхнувшись Арі нахилила голову трохи на бік.
— Хм, можливо... Які найбільше квіти тобі подобаються?
Арі на мить задумалась та підняла очі до стелі. 
— Якісь небезпечні, – відповіла вона, знову поглянувши на зільєвара. – Але я не кажу, що звичайні квіти – погані. Вони також дуже-дуже гарні, але довго не тримаються.
— Ну, небезпечні я хіба що у твоїй оранжереї знайду. Не буду ж я в тебе красти, – Снейп повернуся до перевірки контрольних робіт, але ніяк не міг зосередитися, бо поруч сиділа дівчина, яка примруживши очі та з посмішкою на вустах пильно спостерігала за ним.

Біль, який пронизав його від думки про смерть Лілі, майже зник, залишивши після себе помітний шрам. Натомість з'явилася вона.
Дівчина лише посміхнулася.

У кабінеті була неймовірна атмосфера. Двоє людей сидять у тьмяно освітленому приміщені, на столі стоїть свічка та кидає на невелику відстань промені помаранчевого  світла, а легкий протяг без діла тиняється по кабінету.
— У мене погане передчуття, – сумно пробурмотіла Арі.
Снейп поглянув на неї. Він поклав пір'я на стіл та повністю повернувся до дівчини. Взяв за краєчок її стільця та підтягнув професорку ближче до себе, через що та ледь посміхнулась.
— Чому?
— Не знаю... хоча ні знаю. Скоро кінець року, а я досі не знайшла смертежера.
— І що з того?
Дівчина замовкла.

Снейп пильно до неї придивився, ніби аналізуючи та оцінюючи, тутешню ситуацію. Через короткий проміжок часу чоловік дійшов правильної думки та заговорив:
— Арі, що станеться, якщо ти не виконаєш завдання, яке дало тобі Міністерство Магії?

Всередині дівчині все похолодало. У горлі, ніби знову застряла грудка каміння, яка не давала змогу їй говорити.

Арі забігала очима по кабінету, намагаючись уникнути відповіді на це запитання. Вона інстинктивно поклала руку за шию та трохи її потерла.