Там, де ніхто не побачить

Дівчина виклала перед собою на ліжко, два комплекти одягу.
— Що б вдягнути? – роздумувала вона, дивлячись на них.

Перший комплект був повністю з сонячних кольорів, її улюблених. А другий був чорний, неначе вона вкотре збиралася на похорони.

Через десять хвилин Арі вирішила, що не зобов'язана для нього марафетитися, тому зверхньо поглянула на безневинний одяг та вийшла за двері.

Наставав вечір. Сутінки темною ковдрою лягали на землю, ховаючи останні промінчики сонця. Великий біло-сірий місяць, високо піднявся над темно-зеленими верхівками дерев забороненого лісу та неначе митець малював блакитним світлом по землі, воді, замку та схованих у тіні криваво червоних трояндах різноманітні символи.

Арі пройшла повз велику залу та пішла у магічне село, де живуть лише чарівники – Гоґсмід. 
На вході на дівчину чекав Каркаров. Чоловік був одягнутий у гарний та елегантний костюм (не такий, який носять бізнесмени тощо. Насправді він просто нарешті зняв свою хутряну накидку).
— Арі, – чоловік вклонився, але не відводив своїх очей від неї, – прекрасно виглядаєте.
— Дякую, але мені здається, лише ви тут готувалися до нашої зустрічі, – Арі легенько вклонилася у відповідь. Вона була одягнена в ту одежу, у якій була під час другого завдання.

«Зате чесно», – зізналася дівчина собі.

Каркаров відійшов та провів рукою у повітрі, вказуючи на «Три мітли».
Арі пішла в перед, щільніше закутавшись у свою мантію. На вулиці було прохолодно.

Вони зайшли у шумний паб мадам Розмерти. Навіть з настанням сутінків ніхто не хотів звідти йти.

Не дивлячись на таку кількість людей, Арі та Ігорю доволі таки швидко вдалося знайти вільний столик. Дівчина замовила собі сливове пиво та сільської картоплі з м'ясом. Каркаров також замовив собі пиво, але замість сільської картоплі у нього на тарілці лежало пюре з рибою.

Арі з'їла декілька картоплин з м'ясом, надпила пива, сповна насолодившись цим змішуванням смаків та піднявши одну брову, поглянула на Каркарова.
— То-о-о... про що ви хотіли поговорити, Ігорю? – запитала дівчина, уважно дивлячись на людину навпроти себе.

Каркаров посміхнувся.
— Ви дуже дивна дівчина Арі. Спершу підпустили мене до себе, а тепер намагаєтеся відгородитися.
— Нагадайте, коли це я вас до себе підпускала?
— Як тільки я сюди приїхав.
— Я...
— Але потім щось таки трапилося і тепер ви намагаєтеся уникати будь-якого місця, в якому можу знаходитися я.

Арі продовжувала їсти. Невже він, як і Снейп, зміг здогадатися? На відміну від зільєвара, Каркарову не давали ніяких наказів або завдань, тому дівчина усім своїм виглядом намагалася показати, ніби не розуміє, про що це Ігор говорить. Але через те, що Арі – "найщасливіша" дівчина на землі, чоловік все-таки помітив деяку нервозність у її рухах і на обличчі з'явилася та сама хитра посмішка.
— Що ви задумали? – тихо запитав він, трохи нахилившись у перед.

Відтоді як принесли їжу, Каркаров до неї навіть не доторкнувся, а мовчки спостерігав за тим, як дівчина насолоджується невеликою трапезою.
— Нічого такого, що могло б вас зацікавити, – почала вона. Арі почувалася трохи напружено та намагалася переконати себе, що чоловік, який сидить навпроти неї, анічогісінько не знаю про її зв'язки з Міністерством Магії.
— О-о-о, я запевняю тебе, що наша розмова буде дуже цікавою... чому ти мене уникаєш? – Каркаров склав руки та зневажливо поглянув на Арі.
Дівчина підняла брови. Куди подівся той "романтичний" Ромео в шапці? 
— По-перше, – вона елегантно поклала на майже пусту тарілку вилку та спокійно поглянула на Ігоря, – я попрошу не переходити на "ти" без дозволу співрозмовника, це не дуже то й ввічливо. По-друге, скажу чесно, ви не дуже цікава людина, Ігорю. Ми з вами не друзі, не закохані, не знайомі й навіть не колеги. Немає такого слова, яким би я схарактеризувала наші з вами відносини. До того ж, – дівчина підняла склянку зі сливовим пивом та допила усе, що залишилося в ній. Над губою з'явилося трохи піни. Арі взяла серветку та, витерши вуста продовжила, – невже ви забули, що тоді сталося біля кутка перед першим завданням? Невже ви забули, як огидно себе поводили й що хотіли зробити?

Арі була спокійною, але очі її палали маковим полум'ям. Вона згадала ту недуже приємну мить. А також згадала, що Снейп спостерігав за усім цим та нічогісінько не зробив, тому ще більше розгнівалася. (Бідний Каркаров, ще й за Снейпа отримає...)
— Хах, – реготнув той, – я саме хотів перепросити за ту свою поведінку.
— Вибачення приймаються, – відрізала Арі. Вона не хотіла більше чути Каркарова, тому намагалася їсти скоріше.

«Ну й навіщо я тоді поставила таку дурнувату умову... пф, піду коли на моїй тарілці більше не залишиться їжі...»

Вона жалкувала, бо могла прямо зараз зірватися з місця та кулею вилетіти з того клятого пабу.

(Паб просто топ, але Арі тоді здавалося, що через Каркарова він геть зіпсувався).

— Але мене цікавить інше... як я не подивлюся, а компанія Северуса Снейпа вам подобається більше, чи не так? 
— Можливо, але яке Вам до цього діло? – Арі насправді не хотіла чути відповідь, зате її здивувала власна реакція, коли Каркаров раптом згадав про Снейпа.
— Добре, запитаю по іншому. Невже вам дійсно подобається компанія смертежера? Того, хто навіть не наважився відмовитися від цього звання? Невже вам подобається компанія того, хто залишається вірним слугою Тому-Кого-Не-Можна-Називати? Він вам бреше, Арі, бреше і не червоніє, бо ставиться до вас як до наївного дівча. Він весь час називає вас дитиною, чи не так? Як тільки відомо-хто накаже вас знищити, він ані хвилини не вагаючись зробить це. Я раніше також був смертежером, це правда. Тому я дуже добре знаю Северуса Снейпа. Він не той, кому ви можете довіряти, Арі, тому я радив би вам бути...

Каркаров затнувся, бо його перебив сміх дівчини. Чоловік дуже цьому здивувався. З її очей майже текли сльози. Коли вона трохи заспокоїлась, то відповіла:
— Ну, взагалі-то, це не вам вирішувати, у якій компанії мені бути присутньою, згодні? Я знаю, хто такий Снейп, чим він займається, ким був тощо. Окрім того, я не можу так просто повірити вам на слово, ніби Северус залишається посіпакою-смертежером. Для цього у вас повинні бути докази, – Арі не хотіла в це вірити, але вчорашня розмова під час чергування про те, що Снейп можливо навіть і залишився слугою Того-Кого-Не-Можна-Називати, змушувала думати інакше.