На чергуванні

Увесь вільний час (а саме ті години, які залишалися до вечора), Арі перебувала у своєму кабінеті. 
Вона швендяла від одного кінця кімнати до іншого та роздумувала над тим, як же Снейп тепер буде поводитися і як їй проводитися поряд з ним самій? А що, якби вона здала чоловіка? Невже вона й справді була готова зіпсувати комусь життя, аби врятувати власну дупу...

Арі сподівалася, що той самий смертежер – не Северус, але шосте чуття підказувало їй не забувати про добровільне зізнання чоловіка, і воно може виявитися пасткою.

Настав вечір і землю вкрили сутінки. Небо перетворилося на чорну ковдру з безліччю білих та маленьких зірочок. Місяць заступив на варту сонцю, освітлюючи навколишні місцевості.

Дівчина зрозуміла, що час йти на чергування, де її вже чекає зільєвар.

Арі прочинила двері та вийшла на темне подвір'я. Світло від каміна у кабінеті, на мить освітило бруковану кам'яну доріжку, але, варто було їй зачинити двері, воно відразу зникло.

«Треба поводити себе нормально... як завжди», – подумала вона.

Професорка звернула за ріг та побачила біля дверей великої зали, оповиту темрявою, постать чоловіка, який, заховавши руки у нетрях мантії, чекав на неї.
— Доброї ночі, професор Снейп, – привіталася вона та обійшла чоловіка.
— Професорко Стрейдж, – легенько кивнув він головою. – Ви запізнилися на п'ятнадцять хвилин. Невже загубилися у коридорах?
— Можливо, – легко відповівши, Арі та стала навпроти Снейпа. – Я чергую перший та другий поверхи?
— Так, – підтвердив Северус, – я третій та четвертий...
Чоловік на мить замовк, ніби вагаючись, а потім холодно додав.
— Усі інші, ми чергуємо разом.
Арі закивала головою, і вони розійшлися.

«І що це за пауза була?»

Дівчина вирішила спершу перевірити подвір'я з фонтаном, ну, а потім, той величезний коридор на другому поверсі. Так вона зекономить трохи більше часу, і зможе без діла пошвендяти по замку. 
                             ***
Вона швидко обійшла свої поверхи.

Вони домовлялися з Северус зустрітися на третьому, але професор так і не з'явився. Арі подумала, що це дивно, тому пішла подивитися, де він.

Коли дівчина ступила на рухомі сходи, перед нею постала дивна картина: Муді, навпроти нього Снейп з витягнутими в перед руками, а поряд з ними Філч, який тримає золоте яйце.
Він рвучко обернувся до неї. Дівчина злякалася сторожа і, видавши короткий крик, підскочила, чим привернула увагу усіх присутніх там осіб.
— Кхм... а, а що у вас тут відбувається? – вона підійшла ближче та стала біля Снейпа, який вже вирівнявся та пильно вдивлявся у Муді.

Арі відчула під ногою щось слизьке. Поглянула туди, але нічого не виявилася. Та-а-а, потім дівчина побачила, як сходи ніби розмиваються, і відразу зрозуміла, вона стоїть на кінчику мантії-невидимки.

Професорка вже хотіла щось сказати, як її відразу перебив Муді.
— Що ви тут робите, міс? – він запитав це трохи грубо, ніби подавився цією фразою і відразу її виплюнув.

Арі намагалася не нахмурити брови, але стриматися було доволі таки важко.
— Відколи це професора мають звітувати про те, що роблять на сходах ввечері? – раптово втрутився Снейп.

(Та ви визначтеся, вечір у вас, чи ніч 🙄).

Дівчина здивовано на нього поглянула.

— А відколи це професора блукають вечорами у коридорах? – вуста Муді ледь здригнулася і чоловік повільною протягнувши, додав, – разом...?
— Чергуємо, – відповіла вона, перш ніж Снейп встиг розкрити рота.
— Разом? – повторився Муді.
— Так... тут сім поверхів. Невже ви серйозно вважаєте, що я б із цим впоралась? До того ж, я погано знаю Гоґвортс, тому Дамблдор доручив професорові Снейпу, допомогти мені.
— Міс Арі, – посміхаючись, Муді ступив на сходинку нижче, – ми ж обоє розуміємо...
— А взагалі, – підняла дівчина брову. Тепер вона змінилася. Арі виглядала так, ніби у неї назрів, маніпуляційний план, – я не думаю, що це ваше діло, професор.

Дівчина трохи потягнула ногу назад, і мантія-невидимка подалася слідом.

Гаррі ледь встиг її схопити.

Муді панічно поглянув на Арі й, ніби, розгубився.

Наступної миті чоловік відійшов у сторону та сказав.
— Ви маєте рацію. Тоді не буду вам заважати.
— Дякую, – кивнула Арі.

Северус люто зиркав на чоловіка. Він пройшов слідом за дівчиною.
Вони звернули за ріг та почали підійматися все вище і вище.
— Ви вже перевірили треті та четверті поверхи? – запитала Арі, поглянувши на чоловіка.
— Так, а ви перші та другі?
— Так...,– Арі трохи промовчала, а потім обережно запитала зільєвара. – А... що тоді... відбувалося? Там, на сходах.

Снейп перевів свій гострий погляд на дівчину. Та ледве стрималася, аби не зашарітися або не підійти ближче до стіни.
— Невелика дискусія, – холодно відповів він, знову поглянувши вперед. – Я знаю, що там був той... хлопчисько.

Арі згадала, як наступила на слизький край мантії-невидимки, але вирішила промовчати.

Нарешті Снейп та Арі піднялися на четвертий поверх.
— Чому вас не лякає те, ким я є? – раптово запитав він.

Арі спершу не зрозуміла, що той має на увазі, та була трохи розгублена, але потім до неї дійшло. Снейп говорив про смертежерство.
— А чому це повинно мене лякати? – дівчина переступила складку на килимі, зупинилася, поправила її ногою та швидко наздогнала зільєвара.
Чоловік трішки подумавши, відповів:
— Я був... можливо, навіть залишаюся смертежером, – видихнув той, – тому так, це повинно лякати...
— Чому Каркаров був таким схвильованим? – Арі навіть не напружилась, аби подумати, перед тим як запитати це.

Чоловік зупинився та повільно повернувся до неї.
— Коли саме..., – Северус здогадався. Йому тоді не здалося, що він бачив краєчок темно-червоної сукні дівчини, у якій та була на балу. Вона справді підслуховувала.
— Про що ви, міс? – Снейп знав, що Арі невміла брехуха. Від чоловіка віялом таким холодно, що здавалося, ніби лід, став людиною. Та! Морозильна камера відпочиває!
— Ну. Як сказати, – вона ніяк не могла сформувати речення так, аби воно не виглядало жалюгідно. Дівчина й так опинилася у незручній ситуації, а принижувати себе ще більше, якось не дуже хотілося.
— Кажіть, як є, – відрізав той.
Арі глибоко вдихнула та заговорила:
— Я чисто випадково підслухала вашу вельми цікаву розмову. 
— Ви слідкували за мною?
— Не лише за вами... ой... тобто, ні. Майже. Можливо. Точно, не пам'ятаю...
— Не мямліть, а кажіть прямо. Я вже зрозумів, що то ви нишпорили біля кущів.
Арі трохи нахмурилась та пішла далі. Снейп поволі пішов слідом за нею, пильно вдивляючись у кучеряву потилицю дівчини.
— Він був сильно схвильований, але я не дуже зрозуміла, про що ви говорили...
— Невже, вам взагалі не соромно? – Снейп наздогнав Арі, і тепер вони йшли нога в ногу.
— М-м-м-м, чесно?
— Я вже вкотре кажу вам, казати мені правду і нічого окрім правди, – нахмурився він.
— Ні, мені не соромно... та й взагалі сором дуже рідко бере мене, – Арі підняла носа та вже веселіше пішла далі.
— Ви знову поводитеся як мала дитина..., – пробурмотів чоловік та похитав головою.
— А ви поводитесь як дуже старий чолов'яга, розчарований у тутешній молоді, – зиркнула вона на нього.
— Старий?
— Так старий. Увесь час бурмочете собі щось під ніс.
— Ви робите теж саме, – перебив її Снейп та почав підійматися сходами на п'ятий поверх.
— Ну... можливо, але я не намагаюся вбити учнів поглядом, коли ті проходять повз мене, – вона трохи нахмурилась.
— Отже-е-е, – знову почала дівчина, – чому Каркаров був такий стривожений?
— Гадаю, він боявся повернення Волдеморта.