Щасливі миті

Снейп навіть не знав, як на це відреагувати. Він застиг. Буквально застиг. Слова ніяк не могли вирватися з горла, ніби їх щось стримувало.

Чому вона просить саме танець? Не зілля, не щось інше, що може бути кориснішим, аніж звичайний танець. Точно... це ж просто танець, нічого особливого. Якщо нічого особливого, чому ж він такий схвильований? Що це за дивні відчуття? Тривога? Роздратування або злість? Ні..., ні, це щось зовсім інше.

Долоні починало поколювати. Щось гаряче підіймалося з живота до серця. Ох, і дивні ці відчуття... Чоловік навіть не пам'ятав, щоб відчував колись щось подібне у своєму житті. Вона його прокляла? Шістьма звичайнісінькими словами. Це вперше в житті, Северус не знав, як реагувати. Навіть влучного підкола не знайшлося. Він був спокійним, не зашарівся, а стояв рівно та пильно вдивлявся в особу навпроти нього.
Чого вона насправді хоче? Яка її справжня мета?...
Чекайте. А чому він відразу думає, що пропозиція потанцювати має підступний задум? Так, він вже знає, що вона – Міністерська нишпорка. Так, він знає, що вона може здати його у будь-який момент його життя, але... але щось підказувало Снейпу, що Арі цього не зробить..., мабуть.

Дівчина глибоко вдихнула.
— Я жартую, дурна пропозиція. Я, вже, мабуть, піду, а навзаєм мені справді нічого не потрібно. До побачення, професор, – з замку лунала приглушена музика для повільного танцю. Арі пройшла повз чоловіка, який так і стояв на місці, неначе статуя.

У його голові промайнула шалена думка яка раптово виникла. Снейп вирішив діяти. Можливо, він потім пожалкує про це, але це ж буде потім правильно? Він різко схопив Арі за руку та трохи відійшов від озера, аби не впасти. Зільєвар притягнув дівчину до себе. Однією рукою взяв її руку, а іншу поклав на талію.
— Хіба я сказав, що не зможу виконати ваше прохання? – піднявши одну брову, запитав той.

Тепер Арі застигла, неначе статуя. Вона продовжувала вражено дивилися на нього. На щоки вискочив рум'янець, а одне пасмо кучерявого волосся вирвалося з пучка та впало на обличчя.

Чоловік перший повів танець: він ступив в одну сторону, потім в іншу, назад, в перед і так кружляли вони у світлі місяця повільний вальс. Снейп дивився на Арі, яка, своєю чергою, не могла відвести своїх очей від нього. Дві рожеві плями все ще виднілися на щоках дівчини.

Наразі були лише вони удвох. Чоловік не забував і про безпеку Арі, за яку наразі був відповідальний. Він боковим зором дивився, щоб та випадково не спіткнулась через щось.

(А вона могла).

Здавалося, час зупинився. До цього моменту вони були людьми, які те й робили що підколювали одне одного. Іноді сварилися та кидалися сарказмом (в основному, це робив Снейп). Знайомими колегами, можливо, друзями.
— Я знаю, хто ви, міс Арі, – раптово сказав чоловік, не відводячи своїх очей від неї.
— Я... не дуже розумію, про що ви, – дівчина трохи нахилила голову у бік.
— Ви працюєте на Міністерство Магії, – чітко висловився Снейп. Він пильно стежив за реакцією професорки; очі Арі стали круглими, як п'ять копійок; обличчя, ніби, вкрилося шоком або жахом, зільєвар не дуже зрозумів її емоцію.
— Як довго ви це знаєте? – професорка розуміла, що заперечувати подібне немає сенсу, до того ж вона зовсім не вміє брехати, а ця навичка доволі таки сильно ускладнює життя, бо Арі, як ви вже помітили, справжня фаворитка міс Невдачі. 
— Достатньо довго, аби зрозуміти, навіщо ви тут.
— Що ще ви знаєте?

Вони продовжували кружляти у танці, ні на мить не зупиняючись. Музика з замку продовжувала грати. Ніхто ще не збирався йти спати, бо на годинку була лише 22:19.
— Я думаю, що ви мене підозрюєте в тому, що я досі слугую Волдеморту. А ще ви когось шукаєте, – Снейп підняв руку. Арі покрутилася та повернулася у вихідне положення.
— Так, я підозрюю вас у тому, що ви смертежер, і так, я декого шукаю. А зараз ви дайте мені відповідь..., я помилилася на рахунок вас чи ні?

Снейп замовк.

Йому хотілося сказати, що так, вона помиляється, що він не є смертежером. Але й сказати правду йому теж хотілося. Він вирішив, що якщо вона йому не збрехала, то й він не має права це робити.
— Ні, ви не помилилися на рахунок мене, я й справді смертежер.
Хоч Снейп і видав себе, проте не почувався ніби він у пастці. Навіть певною мірою відчув полегшення.
— Ви можете вважати, що я сам вам здався. Що збирається робити з цією інформацією, міс? 
— Я не здам вас Міністерству, якщо ви про це, – відразу відповіла вона. Дівчина мало не викрикнула це речення, але вчасно стрималась.

Коли Снейп підняв брову, вона відвела погляд на чорний ґудзик у чоловіка на мантії. 
— Але... але дякую, що повідомили, – пробурмотіла врешті решт професорка. – Вони дали мені завдання знайти смертежера...
— Чому ви не здасте мене? – раптом перебив він її. Зільєвар трохи відступив, і вони знову закружляли у повільному темпі.

У Арі була підготовлена відповідь. Іноді таке буває... ну, як іноді, майже завжди. Дівчина уявляє собі якусь складу ситуацію і думає, як би вона тоді вчинила, а потім виходить так, що та сама ситуація перетворюється у реальність.
— Схоже, ви не єдиний смертежер у Гоґвортсі.
— Я здогадуюся, що ви знаєте про Каркарова, – Снейп намагався прочитати її думки, але схоже, дівчина знову використовувала проти нього блокологію.
— Ваші здогади правдиві, але я не про нього, – захитала вона головою, – якби це були ви, Міністерство не залучало б мене.
— Не розумію.
— Зараз поясню, – Арі знову перекрутилася  через підняту руку чоловіка. – Ви вчителюєте доволі таки довго, я думаю, що за роки вашої праці у Гоґвортсі не з'являлися якісь люди з Міністерства, з подібним на моє завданням. Якби це були ви, вас би вже давненько зв'язали та повели до суду. Міністерство вирішило діяти саме цього року, а отже смертежер з'явився тут також саме цього року. Вибачте, я не вмію добре пояснювати, але думаю, що є ще хтось.

Насправді це була не єдина причина не підозрювати Снейпа. Є ще одна, але Арі не хотіла її називати. Ні в голос, ні навіть у своїх думках. Можливо, вчора вона й казала, що зільєвар і справді може бути смертежером, але в ночі, добренько все обдумавши, дівчина змінила свою думку.
— Зрозуміло. Отже, сюди пробрався ще хтось..., – Снейп нахмурившись поглянув кудись поверх голови Арі та серйозно замислився.
— А..., що ви будете робити з інформацією про мене? – обережно запитала вона, знову подивившись чоловікові у вічі.
Вуста зільєвара ледве здригнулися, і він трохи нахилився до неї. Серце Арі забилося швидше, а обличчя почервоніло. Це виглядало доволі таки мило.
— Невже ви боїтесь за себе?
— Так, – твердо та трохи зніяковіло відповіла дівчина, а потім ще чіткіше повторила, – так боюся.
Снейп, схоже, не очікував такої відповіді. Його погляд пом'якшав, а говорив він тихо та заспокійливо.
— Що Міністерство Магії..., – почав було чоловік, але відразу запнувся, побачивши вираз обличчя професорки. Так, те питання, яке він збирався задати, було занадто, навіть для нього.