Крижані скульптури

Сьогодні був вихідний. Арі та Снейп частенько бачилися у коридорах, часом, зупиняючись, обговорювали учнів, погоду, жахливе ставлення дітей до тварин (в основному Арі жалілася) тощо. Вони стали... друзями? Якщо це можна назвати дружбою. Іноді вони сперечалися, і дівчина завжди йшла від нього з жахливою поразкою та надією, що одного дня таки переможе його.
— Це жахливо, – простогнала вона та впала спиною на холодну стіну, – мені стільки треба виготовити крижаних скульптур...
— Навіщо? – Снейп слухав Арі, але його погляд був націлений на іншу людину, а саме, на Аластора Муді. 
Чоловік останніми днями був особливо дивний, точніше, він став таким, коли до школи прибув Бартеміус Кравч.

Снейп стежив за ним майже день у день, забувши про Арі. Муді, своєю чергою, навзаєм стежив за зільєваром, а коли ті зустрічалися поглядами, він хмурився та йшов геть.
— Ви забули про святковий бал? Він відбудеться сьогодні ввечері, і мені потрібно зробити багато декоративних штук на вулицю.
— Бажаю вдачі й нічого не зіпсувати, – посміхнувся той до дівчини.
— Ви так кажете, ніби я те й роблю, що псую щось.
— Іноді.
Арі посміхнулася та пішла геть.

Сьогодні у дівчини було багато справ. По-перше, треба буде знайти сукню на вечір, бо вона пропустила той рядок у листі, де про це казали. А по-друге, треба зайнятися декором та самим влаштуванням святкового балу. На все це у неї є лише один день.

Дівчина вийшла за територію Гоґвортсу та пішла до Гоґсміду. У ньому було багато учнів та ще невідомої їй публіки. Там вона побачила магазинчик одягу. Зайшовши до середини, Арі пішла в розділ суконь. На жаль, вона нічого собі так і не обрала, усі сукні були старомодними або сріблястими, а професорці не дуже подобався сріблястий колір.

Трохи розчарованою, вона пішла до швачки. Дзвінок на дверях задзеленчав, і гарненька пухкенька жіночка з коротким й кучерявим блондинистим волоссям вигукнула: «Овва!»

Її маленькі блакитні очі яскраво засяяли та відразу почали оцінювати зовнішній вигляд Арі. Від маківки до кінчиків волосся, жіночка роздивлялася дівчину, через що та трошки зашарілась.
— Проходь, сонечко, проходь, – защебетала продавчиня та вискочила з-за прилавка, – чого бажає твоя солодка душа? Вирізу човника? Джемпера? Довгу гарну спідницю з блакитними стрічками під афоль'є, чи, може, червону спідню білизну для коханого?

Арі ще більше зашарілась та почервоніла. Вона за звичкою потягнула руку до волосся аби пригладити його, але відразу зупинилася. Затинаючись, промовила:
— Н-ні, що ви, не треба..., я за сукнею на святковий бал.
Жіночка ще більше засяяла та підняла руку, наказуючи Арі замовкнути.

Швачка побігла кудись, а через мить знову з'явилася. За нею у повітрі пливла ціла купа різноманітних клаптиків тканини, деякі з яких чарівливо переливалися на сонці.
— Підійди но ближче, – тремтячим голосом проспівала жіночка, – знаєш, я так люблю сукні. А ти мені якраз підходиш. Ну, як модель для реклами одягу який я шию.

Арі прикипіла поглядом до різнобарвних клаптиків, не звертаючи уваги на бурмотіння швачки.
— Кажи, що тобі потрібно, і я все зроблю.
— Без блискіток, щоб не привертало забагато зайвої уваги, але було неймовірно гарне. Тканина приємна на дотик, а деякі частини тіла були вільними, – на одному диханні проказала вона.

Жіночка на мить задумалась, а потім почала перебирати різнокольорову купу. Вона взяла в руки якусь темно-червону тканину, більш винної барви, посміхнулася, кинула короткий погляд на дівчину та поклала її в широку кишеню блакитного в цяточку фартуха.
— Ви не заперечуєте, якщо я зроблю заміри?
— Ні, звичайно, ні.
Арі зняла жовтий кардиган, залишаючись у сірій кофтинці, та стала чекати, поки жінка закінчить бігати біля неї з вимірювальною стрічкою.

Через деякий час, швачка запропонувала Арі сісти за столик та почекати її, що дівчина й зробила.

Дзвінок на дверях знову задзеленчав, і хтось зайшов до середини. Молода дівчина поставила на маленький кругленький біля неї столик, чашку кави з молоком та посміхнувшись, попрямувала до нового покупця.

Це був чоловік. Його обличчя Арі не бачила, бо йому на голову був натягнутий каптур, чорного, як смола шкіряного плаща. Чоловік був високий. Він чимось нагадував її померлого чоловіка Джона, а чим саме Арі не могла сказати. На самому плащі були вимальовані дивні символи кислотно-зеленого кольору.

Він коротко щось відповів дівчині, ніби гаркнув на неї. Та, злякавшись, відійшла від нього якомога далі. Чоловік пройшов до прилавка, де ще лежала купа різноколірних клаптиків, та став завзято щось шукати, прискіпливо оцінюючи кожен сантиметр та міліметр тканини. На руках у нього були два символи сонце та місяць, також кислотно-зелених кольорів.

Увесь цей час Арі стежила за ним звіддаля, допоки той розкидував у різні боки тканину.

Голова чоловіка різко крутнулася, і той поглянув на неї.
Дівчина опустила свої очі на кавову гущу, яка залишалася на дні горнятка, та намагалася удати, ніби це не вона хвилину тому розглядала новоприбулого.

Чоловік почав наближатися до неї. Арі повільно опустила руку до чарівної палички, схованої на стегні, та взялася за неї, готова будь-якої миті вступити у бій.

З незрозумілої причини руки Арі тремтіли, як і ноги... та й взагалі вона вся тремтіла, неначе клиновий лист. По скроні скотилася крапля поту, а руки вкрилися сиротами. Чорт! Що це з нею відбувається?! Хто він такий?! Чому аж так її лякає?! Арі розуміла, що якщо вона зараз, не прийме рішення то потім може бути пізно. Чоловік був зовсім поряд. І ось його ноги опинилися в полі зору дівчини – вона дивилася собі під ноги, на підлогу – як раптом...
— Міс Арі, сукня готова, – почувся крик жіночки-швачки.
Вона ж, не гаючи ані хвилини, кинулася туди, проминувши чоловіка.

Від нього несло чимось кислим, дуже кислим та неприємним, настільки неприємним, що в очах сльозилося. Арі не стрималася та скривилась.