Нічний гість

Ніч. Місяць за вікном ховається за темними та чорними хмарами, боячись освітити тих, хто вештається біля оранжереї чи ходить по тьмяно освітлених коридорах.

Арі сиділа у себе на ліжку та писала щось у щоденнику.  На невеликій тумбочці поряд з нею догорала соєва свічка. Що не кажи, а деякі маґли знають своє діло. Коли дівчина гуляла по Лондону, вона побачила в одному з провулків магазинчик свічок. Через величезну хвилю цікавості в той день, Арі пробула у магазині майже три години. Весь цей час вона вибирала та набирала собі свічки з різними запахами.

Наразі горіла свічка злегка свіжим та м'ятним ароматом. Арі могла вдихати його годинами, але не була певна, що це безперечно.

Дівчина черкнула пером у кінці сторінки й перегорнула на наступну. Вона тихенько наспівувала собі якусь пісню.
— Ванте, санте, тімінаменоу, ая-яю тому май ной, Ванте, санте, тімінаменоу, – вона не пам'ятала, що було далі, тому просто продовжила намугикувати мелодію.

Раптом Арі різко підняла голову.

Вона припинила співати натомість уважно прислухалася. Було чути, як десь ухкаючи пролітає сова. Як потріскує дерев'яна паличка, міцно замурована у воску. Як хтось важко кульгаючи човгає по кам'яній бруківці. А потім. БАХ. Звук розбито скла.

Арі здригнулася усім тілом і, злякано витріщаючись на двері, підтягнула ковдру ближче до грудей. Невдовзі вона усвідомила, що цей звук доноситься з двору. Невже одна з Оранжерей...!
Якщо так, то у неї будуть непереливки.

Трясучись усім тілом, дівчина встала з ліжка, вискочила у кабінет, а через нього на подвір'я. Арі була у самій лише піжамі – вся синя з маленькими білими крапочками – тому з кожним подувом різкого вітру здригалася усім тілом. Її охайно пригладжене, кучеряве волосся хаотично майоріло у різні боки. Чому сьогодні такий сильний вітер?!

Арі підняла тремтячу руку з чарівною паличкою, готуючись до бою. Дівчина роззирнулася довкола. Вона побачила, як двері однієї з оранжерей небезпечно хитаються зі сторони в сторону, і моторошно скриплять.

«Четверта оранжерея».

Арі, як мишка, майже навшпиньки почала підкрадатися до відчинених навстіж дверей. Вона зупинилася прямо перед ними та придивилася до темряви в середині. Крок за кроком професорка заходила до оранжереї. Темрява оповила ноги, руки, а згодом й всю Арі.
— Лумос, – прошепотіла вона. Кінчик чарівної палички засяяв, і вузьким промінчиком світла розкинувся по підлозі. Арі підняла руку вище над головою та оглянула місцевість.
На підлозі лежала розбита прозора ваза з чорними трояндами, які їй так подобалися.

Арі кинула сумний погляд на гострі частини скла, які все більше і більше блищали у світлі чарівної палички. Дівчина почула шурхіт та шкрябання, а потім запала тиша.
— Аго-о-ов? – протягнуто вигукнула вона. Ніхто не відповів.
Дівчина знову роззирнулася довкола. Нічого дивного, окрім того... що дещо зникло.

Її очі округлилися, і Арі підбігла до вогняної квітки. Сама рослина залишалася цілою та неушкодженою. Не вистачало тільки одної пляшечки соку. А саме другої. Перший номер стояв з одного кінця горщика, а третій – з іншого. Лишень по середині залишалося порожнє місце.
— Не може бути, – прошепотіла Арі. Вона почала намацувати поверхню столу у  пошуках другого соку, але так нічого й не знайшла. Навіть на підлозі шукала, але намарно.

Дівчина почухала потилицю і вдруге уважно оглянула стіл.
— Дивно.
З довгої пелюстки вогняної квітки прокотилася крапля кольору мандарину та впала у баночку під номером три.

Арі зітхнула та похитала головою, від чого її довге каштанове волосся розсипалося по спині. Дівчина підняла голову до стелі та заплющила очі.

Зараз дванадцята ночі. Їй завтра рано вставати та йти викладати, а вона тут в оранжереї, вся трясеться від холоду та розмовляє з темрявою. Навіть якщо тут і був хтось, то він вже давно-о-о-о пішов геть. 
— Няв! – почулося ззаду неї.
Дівчина озирнулася та побачила в проході кішку Філча, Місіс Норіс. Вона зацікавлено оглядала Арі. Через декілька хвилин почулися кроки й до оранжереї увірвався сам сторож.
— Що, в біса, тут відбу... – він завмер, так само здивовано та зацікавлено поглядаючи на дівчину, яка досі була одягнена в ту синю оксамитову піжаму, – мадам, що трапилося?!
— Ваза... розбилася, – поволі вимовила вона, а потім додала. – А ще зник другий сік.
— Вас обікрали?! Це Півз, так?! Так! Тепер його точно виженуть! Ха-ха-ха.
— Н-ні, що ви, це не він, – хутко заперечила вона, замахавши руками, – насправді, я... я згадала, що насправді просто поклала його в інше місце, о-от і все.
Професорка захвилювалася.

Якщо Філч зараз піде доносити Альбусу Дамблдору про те, що її обікрали, прокинеться весь замок! В особливості, від того, що Півз почне голосно заперечувати, що це не він. А зайва увага Арі ні до чого.

Сторож помітно розчарувався.
— Вам не слід бродити хтозна-де в ночі, – раптом пробурмотів той.
Дівчина кивнула та разом з Філчем вийшла на подвір'я. Вона зачинила оранжерею та декілька разів посмикала за ручку.
— Обережніше, мадам, і зачиніть двері до себе в кабінет, – гаркнув той, ніби віддавав наказ якомусь учневі. Сторож пішов геть і вже за мить зник за рогом.

Арі попленталася назад до кабінету. Вона добряче замкнула двері своєї кімнати. Залізла в ліжко під теплу вовняну ковдру.

«І що це за фігня? Мене тільки що пограбували, а я тут, спати зібралася?»

(Тобі б, сонечко, до психолога чи що).

«Так це ж ти пишеш фанфік, а не я».

(🙄)

Декілька хвилин дівчина у цілковитій тиші витріщалася на свічку, але потім відразу заснула.

Різкий вітер увірвався до неї через ледь прочинене вікно, загасивши полум'я. Сріблястий дим від свічки канатом підіймався у гору. У темряві в одному з кутків засяяли червоні очі. У тіні хтось стояв та посміхався. Половину його обличчя освітлювало місячне сяйво.

Це був чоловік, і він завзято шкірився, ніби чекав цього моменту, цієї митті, усе своє життя. Він підійшов до Арі взяв одне пасмо її кучерявого та м'якого волосся. Перетинаючи його у пальцях, чоловік продовжував шкіритися. Не дивлячись на те, що холодна як крига рука ковзнула по її обличчі, Арі все одно продовжувала спати. Він ніби переконувався, або намагався переконатися, що це вона. Та кого він шукав останні шість років. Дівчина міцно спала, а точніше, перебувала у вирі цікавих та казкових сновидінь. Це було дивно, адже сон Арі доволі таки чутливий і вона могла прокинутися від найменшого шурхоту. Він зробив усе можливе, аби дівчина спала неначе вбита.