Одного разу, вона мене таки вб'є

— Ви... ви так на мене дивитесь, вам щось потрібно? – спитала професорка у Каркарова, який приблизно пів години розглядав її.
Через нього Арі стало не дуже комфортно.
Здавалося, він ось-ось пропалить дірку в її чолі.
— Вам хтось казав, – чоловік взяв у руки позолочений бокал з гарбузовим соком і трохи поколотив його у руці, – що ви неймовірна красуня?

«Ого, Ромео намбер ту».

— Дякую, це найкращий комплімент, який я коли-небудь чула за все своє життя, – Арі зобразила милу посмішку. Вона заховала за вухо кучеряве пасмо.

«Чорт, перебір».

Але, схоже, Ігор так не думав. Він, ніби зачарований, дивився на її волосся.
— Давно ви тут працюєте? – запитав він намагаючись втягнути дівчину у розмову.
— З початку року. Коли тітонька одужає, я знову повернуся до Лондона, – відповіла вона.

Арі узяла кремову серветку та декілька разів приклала її до вуст. Дівчина піднялася з місця та вийшла з-за столу.
— Вибачте, Ігорю, але мені потрібно закінчити деякі справи. Якось ще поговоримо, на добраніч, – Арі розвернулась та швидким кроком пішла геть з великої зали.
                               ***
Допоки діти писали самостійну роботу, Снейп тримав в руках перо та напружено щось обмірковував.
Чоловік раптово підняв голову, наполохавши декілька учениць з Рейвенклову.
— Мінус десять очок з Марії Кальтенбаґ та її любої подружки Елізабет за списування, – зільєвар махнув чарівною паличкою і з рук однієї з дівчат вилетів клаптик рожевого пергаменту на якому ядучо-зеленим чорнилом була виведена формула зілля.

Чоловік знову опустив очі, а дівчата тим часом обмінялися похмурими поглядами.
Снейп декілька разів перечитав те що написав, аби переконатися, що все правильно. Сьогодні він вирішив відновити зілля "Дим Флойда". Все ж таки це через нього воно тріснуло, хоча якби професорка не врізалася в нього... І до того ж його приготування – непогана нагода перевірити свої здібності.

Северус планував працювати о четвертій вечора. Усі інгредієнти вже в нього були, навіть хижа ромашка червоного кольору. А все завдяки Арі, яка тоді вирішила не вмикати світло в оранжереї.

До речі про Арі. Дівчина сиділа у великій залі з директоркою школи Бобатон, Олімпією Максім та пила чай.

Вона вирішила раніше відпустити своїх учнів, а тому у неї з'явилася вільна годинка аби побалакати з жінкою. До того ж дзвінок ось-ось задзвонить, тому сенсу сидіти та нидіти у себе в кабінеті не було.
— Ви знаєте, що сьогодні учні будуть вкидувати свої імена у чашу? – легеньким кивком, Арі вказала на велику кам'яну чашу, що стояла посеред великої зали. З неї здіймалося та зникало у повітрі блакитне полум'я. 
— О, так, звитшайно знаю, – жінка також поглянула туди.
— У вас є учень або учениця, на яку або якого ви покладаєтеся?
— Взагалі-то, – мадам Максім відсьорбнула трохи чаю та поглянула на Арі, – я не ділю утшнів на хогоших та поганих... але у мене, всеш таки, є фавогитка.
— Справді? Хто вона?
— Флег Делякуг, – відповіла жіночка та цмокнула губами.
— Флер Делякур? О-о-о, – Арі згадала ту дівчину зі сріблясто-золотим волоссям та сяючою, – вона схожа на ввіїлу.
— Її бабуся, тши пгабабуся, була ввіїлою, – мадам Максім делікатно поставила на маленьке блюдце чашку та з сяючою усмішкою поглянула на дівчину.
— Дякую, що склали мені компанію, міс А'гі, – вона піднялася з місця та обійшла стіл. Арі зробила те саме. Вони обоє попрямували до дверей великої зали.
— І вам дякую, мадам Максім, – відповіла професорка, з блиском в очах дивлячись на Олімпію.
— Я піду відпотшину у кагету, до вечога.

Арі кивнула й дала жінці пройти. Та присіла у легкому реверансі й пішла собі далі.

Професорка Стрейдж пройшла коридором, зайшла у свій кабінет, вдягнута той одяг який не шкода, та пішла до четвертої оранжереї, у якій вирощувалися небезпечні рослини. Арі все ж таки вирішила виростити ту вогняну квітку або як її ще називають, Амахорет'ярноп.

(Вогняна квітка (Амахорет'ярноп з перекладу третьої відьомської мови "Гаряча") – це найрідкіша квітка у світі. Її насіння можна здобути лише у Канаді або Швейцарії, і то не факт, що вони виявляться справжніми. Вона доволі таки довго росте, буває місяці або й роки (це якщо насіння Амахорет'ярнопа сині, а не вогняно-червоні). До неї можна торкатися лише в рукавицях з драконячої шкіри. Як тільки людина посадить рослину, вона повинна відразу накласти закляття стримування, аби все що знаходиться навкруги (у тому числі живі істоти), не розплавилися. Накладати закляття треба через кожні два дні, аби воно не втратило свою ефективність, аж до повноцінного дозрівання. Не дивлячись на те, що квітка така небезпечна, вона дуже гарна. Деякі види Амахорет'ярнопа у процесі зростання виділяють сік. Він не небезпечний, на відміну від самої рослини. Сік різного кольору і поділяється на три види. На початку дозрівання, коли першим з'являється паросток він виділяє світло-світло помаранчеву речовину, маже білу. На другому етапі розвитку з'являється стебло та не розкритий бутон (саме тоді треба приділяти багато уваги закляттю стримування. Другий етап чимось схожий на маґла-підлітка). Тоді рослина починає виділяти червоний сік. А вже на третьому етапі, коли квітка досягає максимуму, починається виділятися яскраво помаранчевий сік (як дуже спілий – можна навіть сказати переспілий – мандарин). Сік Амахорет'ярнопа дуже важливий для різного зілля та для деревини, з якої виготовляють деякі чарівні палички).

Часу на вирощування, пішло не надто багато.
Вся у землі та зеленому листі (поруч вибухнув рядущий кущ, він схожий на бомбу, а коли виростає, то вибухає), Арі прямувала до свого кабінету. 
                               ***
Настав вечір, а отже, скоро почнуть оголошувати учасників тричаклунського турніру.
Дівчина вмилася, швидко переодягнулась і почала обирати собі зачіску.

Снейп старанно щось переміщував. З казана підіймалися безліч маленьких хмаринок, які пахнули по різному: морем, лісом, саванною, дощем, квітковим полем, землею, струмочком, горами тощо.
Чоловік не зводив погляду з речовини бузкового кольору. Не можна дозволити, аби вона посвітлішала або, навпаки, стала темнішою, бо все, що він зробив до цього, піде коту під хвіст.