Кляте коріння!

— Що, щось цікаве? – Арі сіла на один зі стільців та підперла голову рукою.
— Ви ж самі тільки що читали – холодно відповів Снейп, зверхньо на неї поглядаючи.
— Про мітку так, а далі не читала, – так само холодно відповіла вона.
Чоловік на мить завмер.
— Зникнення Берти Джоркінз, – процитував той тяжко зітхнувши. 
Він сів з іншого краю стола. Обидві свічки, які стояли по середині, кидали на стіни жахливі тіні людей, які мерехтіли у світлі полум'я.
— А-а-а, я чула про це, – Арі спробувала зав'язати кучері на маківці, але деякі пасма все ж вискакували, як пружини. Коли у неї не вийшло їх затягнути хоча б у легенький пучок, вона глибоко вдихнула та облишила спроби, хоч щось зробити зі своїм волоссям.
— В останнє її бачили в туристичному готелі для відьом та чаклунів біля Албанського лісу.

Якби Арі зараз пила воду, вона б вдавилася нею та ще й на додачу виплюнула. Очі дівчини округлилися.
— Що? Я все правильно почула, чи то в мене, вже слухові галюцинації?
— На рахунок галюцинацій я не знаю... але все може бути. Так ви правильно почули. Міс Берта зникла біля Албанського лісу, у якому, як ви можете зауважити, ми зараз знаходимося.
— Ох, тоді я мала рацію...
Арі задумливо взялася за своє підборіддя та глянула на камін.
— На рахунок чого? – Снейп склав газету навпіл та поклав її на стіл.
— Ну, коли я вирішила розпалити камін, дрова у ньому були все ще теплими, – Арі поглянула на чоловіка. Він зберігав кам'яний вираз обличчя, але їй здалося, що непомітна тінь тривоги все ж таки промайнула ним.
— Що ж, – Снейп піднявся з місця та підійшов до вікон, – тоді краще не ризикувати.
Зельєвар взявся за фіранки та зачинив їх.
— Коли закінчується дія зілля? 
— Я думала, ви знаєте.
— Невідомо, коли саме воно припинить свою дію, бо приготування "Дим Флойда" річ делікатна й окрім самого Ектора Флойда ніхто, не має право встановлювати час. Хоча, за теорією, воно має діяти не більше як годину. До того ж зілля належало вам і я дум...
— Це дивлячись, скільки саме зілля вилилося..., він казав, – на мить Арі замовкла. Снейп також затих. Він досі мовчки стояв біля фіранок та вдивлявся в щілину тканини. Здавалося обличчя професора прикрила тінь.

Після довготривалої паузи першою вирішила порушити мовчанку Арі.
— Я думаю, завтра у той час, в який ми сюди прибули, – продовжила вона, кашляючи.

Снейп сів за стіл. У руках, він вже тримав якусь книгу кольору бруду, яку встиг помітити на підвіконні.
— Там, в іншій кімнаті, є ліжко, можете піти відпочити, а я поки що побуду насторожі, – професор розгорнув книжку, від неї піднялося трохи пилу. Сторінки були пожовклі від старості, а палітурка зношене та подерта.
— Може, я посиджу на сторожі?
— Послухайте, міс Арі, я не збираюся з вами сперечатися. Я запропонував вам піти відпочити з ввічливості, не мені вирішувати, що ви будете робити, але цієї ночі на варті буду я.

«Ну, у цій ситуації, ми з вами обоє виявилися ввічливими людьми».

Снейп ледве тримався. Головний біль так й не пройшов.

Професорка встала та пішла до іншої кімнати, а чоловік втупився у книгу.

Арі обережно лягла та поглянула на стелю. На ній був павучок, який одночасно будував свій особистий табір та смакував мухами. Снейп прямолінійний, грубий та... та занадто холодний? Хоча чого вона могла очікувати від нього? Того, що зільєвар буде бігати навкруги та пестити її вуха ніжними словечками? Арі тихенько захихотіла. Вона уявила, як Снейп подобрішав, став людиною  яка завжди посміхається та одягається не лише в чорні кольори. Думка про це була кумедною.

Ще трохи познущавшись з чоловіка, змінюючи йому образи й риси характеру, Арі навіть не помітила як заснула...

(Думаючи про нього, ЕХЕХЕХЕХЕХЕХХЕ).
                                      ***
Щось впало дівчині на носа, і вона ще сильніше закуталася у ковдру. Щось знову на неї впало, але тепер на лоба.

Арі неохоче розплющила очі, які хутенько забігали по кімнаті. Світило яскраве сонечко, яке вона ще з від учора не бачила. Воно пробиралося крізь скляні та запорошені брудом вікна та плямами падало на підлогу з меблями.

Дівчина перевернулася на інший бік і відразу звалилася з ліжка. Прямо перед її очима з'явилася якась чорна комаха, схожа на летючого... павука! Він зірвався з місця та почав літати над головою Арі. Дівчина тим часом пильно за ним стежила, аж допоки тому не захотілося опускатися до низу. Павук сів Арі на ногу, вона панічно смикнулася і сталося найжахливіше: він влетів прямо в обличчя дівчини та швидко почав бігати по ньому, а коли професорка хотіла його струсити, той потрапила в зону декольте. Дихати стало важко. Здавалося, Арі ось-ось закричить та втратить свідомість.

Одним різким рухом вона стягнула з себе светр, залишаючись в одній верхній білизні. Павук випав. Не гаючи ані хвилини, Арі наступила на нього та протягнула ногу по підлозі. Єдине, що залишило після себе дивне створіння – чорно-білий слід.

Нарешті дівчина полегшено зітхнула, але потім відразу засмутилася.

«Шкода павучка...»

Арі одягнула назад светра та пішла до дверей.

В іншій кімнаті, де знаходився Снейп, було не дуже яскраво. Вона поринула у приємний коричнево-рожевий відтінок сонця. Темні та брудні франки ледве впускали світло, а біля них літали маленькі часточки пилу, створюючи якийсь особливий ефект комфорту.

Погляд дівчини впав на чоловіка, який спав на стільчику, відкинувши голову назад до стіни. Його грудна клітка то повільно піднімалася то так само повільно опускалася. Та й взагалі він виглядав як людина, яка в будь-який момент готова до атаки ворога. Не дивлячись на це, Арі склала за спиною руки у замок та з підступною посмішкою на вустах й пружним кроком, підійшла ближче до нього. Дівчина нахилилася та трохи відвела свою голову, розглядаючи чоловіка.

«Сподіваюся, я зараз не виглядаю як якийсь вар'ят».

Вона дивилася на його волосся, яке гарно переливалося на сонці. На блідо-землянисту шкіру, трохи воскового відтінку. На зморшку, яка з'явилася в нього між брів. З цього вона зробила висновки, що зільєвар забагато хмуриться.