У пошуках прихистку

Арі ковтнула слину.
— Це, – дівчина набрала повні груди повітря та  глянула у глиб лісу, – це схоже на Албанію. Дивно, в ліс мені ще не доводилося потрапляти.
Северус нахмурився.
— Це ви винні.
— Я винна? – Арі нервово розсміялася. – Якби ви не забрали у мене флакон, ми б тут не опинилися.
— Якби ви не вирішили пролізти до мого кабінету, цього б всього не сталося, – відрізав чоловік та знову глянув на ногу дівчині.

Навкруги не було нічого такого, що б підійшло для перев'язки, тому одним різким рухом Снейп зняв з себе мантію та відірвав від неї доволі таки великий шмат, залишаючись в одній лише чорній сорочці.

— Магія не діє, тому доведеться робити все самому, – відповів він на запитальний погляд Арі. Дівчина кивнула головою.
— Треба зупинити кровотечу, потерпіть трохи, міс, – Снейп зупинився та поглянув на Арі, ніби чекаючи її дозволу. Вона легко кивнула головою і міцніше стиснула землю та маленьке коріння під собою. 
Натомість дівчина уважно спостерігала за рухами рук професора; він трохи підняв ногу й обгорнув її тканиною, туго затягуючи місце поранення.

— С-с-с-с, – було боляче, але Арі мужньо трималася. Аби хоч трохи відволіктися, професорка вирішила роздивитися довкола ще раз.
Дівчина побачила, як земля підіймається догори, а там щось схоже на дорогу.
— Професор, – тремтячим голосом сказала вона, – якщо ми піднімемося на цей схил, то можемо знайти там щось на кшталт туристичних готелів для відьом та чаклунів.
— Ми не зможемо дістатися якихось там готелів, допоки ви в такому стані, – відповів Снейп та знову поглянув на неї, – зможете встати? Треба буде пошукати мисливські хатини, бо, здається... ми тут надовго.
— Пф, звичайно, – Арі зірвалася з місця, опираючись на стовбур дерева та плече Снейпа. На жаль дівчина могла стояти лише на одній нозі.

Її дещо здивувало, а точніше, дехто. Снейп так впевнено розмірковував про подальший план їхніх дій, що вона навіть починала йому заздрити. На відміну від неї, чоловік поводився спокійно, і, схоже у його голові був цілковитий лад. Натомість Арі не могла зрозуміти ходу власних думок; щось підказувало їй тікати, щось плакати та в молитвах прохати про допомогу, а щось просто сісти та померти від втрати крові.

Снейп – холодна, стримана та організована людина з вродженою дисципліною й самоконтролем. Здавалося, що він готувався до подібної ситуації деяку частину свого життя, якщо така колись трапиться. І ось. Вона й справді трапилась. Чоловік з жалем дивився на Арі. На те як бідна дівчина мучиться з тою ногою, а її це дратувало, бо вона відчувала себе беззахисною та жалюгідною.

Гордість сказала їй, що вона не має права показувати слабкість перед НИМ, тому, не дивлячись на біль у нозі, Арі вирівнялась, усім своїм виглядом показуючи, що вона ще не здалася. Снейпа це тільки розсмішило. Вона більше скидалася на агресивно-бойового хом'яка, який уявив себе воїном. Він ледве стримав усмішку, бо і для нього це було б дивно. Сам Северус Снейп сміється з кумедної поведінки якоїсь дівчини? Маячня.

Щось зашурхотіло у кущах за спиною в чоловіка. Професорка злякано поглянула туди та за звичкою потягнулася до чарівної палички, але потім відразу згадала, що від неї зараз користі, як від Кота молока.

«Чомусь мені саме зараз згадалися ті чутки про ліс в Албанії, буцімто тут зникають усі звірі та люди, які коли-небудь ступали на ці землі».

— Вам потрібна буде перев'язка більш, – тут Снейп замовк і теж подивився на кущі, – стерильна. До того ж якщо залишатися тут, це можна буде рахувати за самогубство.

Северус не захотів більше дивитися на муки дівчини, тому підхопив її на руки й, в останнє поглянувши на пагорб, зник у хащах лісу.

На мить, на обличчі Арі з'явився ледь помітний рум'янець, але вона швидко себе опанувала.

Вони заходили все глибше і глибше в ліс. Можна було почути шелест листя, хрускіт гілок попід ногами або співи якихось пернатих. Та раптом, в якийсь момент, маленький промінчик сонечка, який нещодавно наступав на п'яти Снейпу, зник, явно боячись заходити разом із ними у пітьму чорно-зелених хащ. Під ногами з'явився дрібний туман. Почало тхнути вогкістю та ще чимось невідомим, але вкрай неприємним.

Северус продовжував йти в перед, час від часу розглядаючи навколишнє середовище. Арі дивилася у різні боки шукаючи щось схоже на невеликий будинок. 
Через доволі таки тривалий час вона помітила щось в далечині.
— Ось там, – тихо, але чітко сказала дівчина, вказуючи на невелику чорну споруду.

Здавалося, навіть шепіт у лісовій тиші прозвучить як вигук.

Снейп пішов до вказаного Арі місця.
Підійшовши ближче, вони помітили старий мисливський будинок. В деяких місцях дерев'яні стіни були поїдені термітами та вкриті мохом. На диво, ялиновий дах був майже цілий, хоча неозброєним оком можна було помітити усі ознаки старості. Вікна брудні, а з середини їх закривали фіранки з якоїсь цупкої коричневої тканини. Під підвіконня розкинулися мертві квіти.

Двері трохи прочинилися. Від найменшого подуву вітру вони то легенько відчинялися, то з гуркотом зачинялися.

Арі ковтнула слину та знервовано поглянула на Снейпа.
— Ви впевнені, що нам краще залишитися отут то?
— А у вас є інші ідеї на рахунок тимчасового прихистку? Якщо так, то я готовий їх вислухати, – відрізав чоловік та обережно поставив її на ноги. – Зможете встояти?
— Так – кивнула вона й, ледь торкаючись пораненою ногою землі, трохи вирівнялася. – Я пропоную все ж таки піднятися тим схилом.
— Ви недочуваєте? Ви поранені. Хіба, я сам піднімуся... 
— Я не проти, – різко перебила його вона, трохи нахиливши голову, – я можу вас почекати біля схилу. Ви пошукаєте допомоги, а потім повернетеся за мною...
— А якщо не повернусь? – криво посміхнувся він.
— Нічого страшного, я люблю ліс. До того ж не вперше знаходжусь у подібному місці, – вона глибоко вдихнула, явно насолоджуючись хвойними ароматами.

Снейп здивувався. Йому здалося, що Арі повинна була відреагувати по іншому. Наприклад закричати: 
«Ти ба! Не повернетеся, я до вас у страшних снах приходити буду».