У Арі відкриваються нові можливості

Арі ходила по оранжереї, заглядаючи кожному учневі через плече. Зараз четвер, і то є файно, бо завтра, в п'ятницю, діти вихідні. Вони будуть прикрашати замок. На руках у неї були рукавиці з драконячої шкіри, а за спиною тягнулася чорна мантія. Її каштанове хвилясте волосся розплелося і спадало на плечі неслухняними пасмами.

— Ні-ні, Лі, трохи менше сип землі, бо коріння заплутається, – Арі зупинилася біля хлопця та вказала пальцем на горщик. Вона пішла далі, контролюючи процес пересипання ґрунту.
— Так діти, ось сюди, трохи менше... молодці. Гаррі, Невіл скоро встане з підлоги? 
— Так, професор, – відповів Гаррі, дивлячись на тіло однокласника, яке лежало майже під столом.
— Чому він взагалі знепритомнів? – Арі запитально підняла брову.
— Він побачив Мандрагору і згадав минулі уроки, – зітхнув Рон та похитав головою.
Арі трошки здивувалася, але продовжила проводити урок.
— Ну, добре, спробуйте... – дівчину перервав голосний звук дзвінка, яки сповіщав про закінчення уроку, – на сьогодні все. У понеділок чекаю від вас конспект зі зробленою за сьогодні роботою, розміри сувою не повинні бути менш ніж 30 см. Усі на вихід.
Діти попрощавшись, вийшли з кабінету.

Арі зняла мантію та пішла в низ, до великої зали. У ній було не багато учнів, а вчителів, ще менше. Професорка Макґонеґел бігала по залі та роздавала накази. Дівчина ледве встигла ухилитися від довжелезної драбини, яку ніс містер Філч. Привиди літали попід стелею, протираючи пилюку у кутках та збираючи павутиння.

— Ні, не сюди, мадам Трюк, занесіть оце ось у мій кабінет, – Макґонеґел зупинилася та верескнула, від чого Арі здригнулася, – ПІВЗ не заважай!
Привид висунув язика і продовжив літати по приміщенню з шаленими вересками.
— М, професорка Макґонеґел, – обережно почала дівчина, – вам потрібна допомога?
Жінка помахом руки вказала те місце, куди потрібно було встановити очищені лицарські обладунки.
— Ні, дякую, Арі, краще підіть до Геґріда і відайте йому чорний глечик.
— Який глечик?
— Глечик, який стоїть у кабінеті професора Снейпа... ПІВЗ, припини негайно тикати непристойності, – Мінерва повернулася до Арі, – скажіть йому, що це я відіслала вас до нього, він все зрозуміє.
Вона вийшла з великої зали, ледь стримуючи сміх. Голосний вереск Мінерви Макґонеґел було чутно навіть на другому поверсі.
— ПІВЗ, МАТІР ПРИСВЯТА, АНУ ДІСТАНЬ КАРТИНУ «РОМЕО І ДЖУЛЬЄТТА» ЗІ ШТАНІВ... ПІВЗ.

Арі пружним кроком йшла до підземелля. Не дивлячись на холод, яким там віяло, настрій у дівчини був не поганий. Вона підійшла до чорних дверей та постукала.

Снейп саме сидів у кріслі та читав книгу в чорно-зеленій палітурці. Він підняв голову та поглянув на двері. Чоловікові взагалі зараз не хотілося нікого бачити, хто ж це насмілився порушити його спокій?
— Заходьте, – роздратовано сказав він.
Арі зайшла до середини та швидко знайшла поглядом Снейпа. 
— Вам щось потрібно? – запитав чоловік. Очей від книги він не відірвав, бо йому по голосу було зрозуміло, хто це.
— Професорка Макґонеґел сказала, що у вас, є якийсь глечик для Геґріда, – дівчина постала перед Снейпом зціпивши руки в замок, – і попросила аби я його віднесла.
— Зараз, – тяжко видихнувши, зільєвар відклав книгу та встав з крісла.

Тут було доволі таки моторошно, бо вікна майже не пропускали світла в середину кабінету. Арі нічого не боялася окрім темряви... ну, ще павуків... і багатоніжок, які можуть впасти в ночі на обличчя.

Снейп взяв невеликий чорний глечик з подряпинами на ручці та вручив його Арі.

Звісно, зі всім можна було впоратися за допомогою магії, але чоловік намагався цим не зловживати. 
— Ще щось? – запитав він, бо дівчина все ще стояла на місті застигнувши, неначе статуя.
— Так, о, тобто, ні дякую.
Щось дзенькнуло, але Арі не звернула на це увагу, вона швидко вискочила з кабінету.

«Треба трохи перепочити, бо, схоже, я сьогодні недостатньо виспалася».

Арі вийшла на двір та попрямувала до хатинки Геґріда, а тим часом Снейпа поглинала книга, занадто цікавий був у неї сюжет („Найсильніші отрути та те як вони діють на людину "). Чоловік читав до самого вечора, аж допоки сонливість і втома не зморили його, але спати було ніколи, бо вночі у нього чергування, а потім після нього, відразу у маєток родини Малфоїв.

— То він отак ото взяв, отак си кинув на плече, й пішов до себе, – розповідав Геґрід Арі. Дівчина просто обожнювала історії лісника, бо зазвичай той розказував про дивних істот, яких не зустрінеш у маґлівському світі.
— Дякую, тобі Геґрід, але мені вже час, – Арі встала зі стільця та розправила довгу чорну спідницю.
— Бувайте, міс Арі, е-е-е, заходьте си ще.
— Добре, на добраніч.

Арі вийшла з хатини на холодне осіннє подвір'я. Міцніше закутавшись у чорну мантію, вона попрямувала по протоптаній учнями доріжці назад до Гоґвортсу.

«Цікаво, скільки днів пройшло з того часу, як я отримала листа? Я навіть не бралася за виконання завдання».

Арі, дивлячись собі під ноги, йшла освітленим місячним світлом коридором. Після розмови з Муді, дівчина більше з ним не бачилась. У кабінеті його не було (вона шукала), навіть у великій залі не бачила. Трохи дивно... Ну... ну, й нехай, сама розбереться.

«Трясця! Єдиний підозрюваний – Снейп, а я замість того, аби зблизитися, відштовхую його. І як же мені підібратися ближче? Зробити це навіть на міліметр буде дуже складно. Він як змія, я навіть не знаю, що від нього очікувати. Треба діяти швидше».

Арі спіткнулась об свій черевик. Дівчина здивовано підняла брову та пішла далі.

«Рік тільки розпочався, а мої руки вже трясуться від думки про наслідки цього дурнуватого завдання, даного мені Міністерством. Якби воно відіслало сюди спеціальних людей, які підготовлені для цього діла, клопоту було значно менше».
                             ***
Снейп повернувся до кабінету блідий та незадоволений, як завжди. На годиннику була третя ночі, зібрання у Малфоїв повинно зайняти понад годину, але, дивлячись на теперішній стан ситуації, воно може зайняти й більше.