Записка

— Що?
— Навіщо перепитуєте, якщо почули?
— Я все правильно почула?
— Так.

Арі не вірила своїм вухам. Невже Снейп справді співпрацював з Волдемортом? Отже, він може бути тим самим смертежером, який пробрався сюди, до Гоґвортсу... треба ще подумати.

Арі пішла в перед, цього разу Муді за нею. До голови дівчині прийшла вельми цікава думка.
— Професор Муді, схоже, ви добре знаєте професора Снейпа, – сказала та, дивлячись собі під ноги.
— Я знаю цього... цього чоловіка з часів відомо кого, – відповів Муді та плюнув на землю.
— Зрозуміло, чи можу я попросити у вас про дещицю?
Муді поглянув на Арі та кивнув.
— Це дивлячись, яка саме послуга, міс Арі.
— Чи не могли б ви трохи розповісти мені про минуле Северуса Снейпа?
Чоловік посміхнувся та перевів погляд на сходовий майданчик, до якого вони прямували.
— Хочете стати аврором, міс Стрейдж?
Дівчина якомога ввічливіше посміхнулася і кивнула головою. 
— Гаразд, міс Арі, послуга за послугу, – Муді різко звернув за ріг і зник з поля зору.

«Послуга за послугу?»

                              ***
Велика зала була повна учнями й вчителями. Арі сиділа між мадам Трюк та Макґонеґел, й про щось з ними спілкувалася, час від часу кидаючи погляд на інший кінець столу. Ні, не на той, де сидів Снейп, хоча він там також сидів. Ці погляди були сповнені ненависті, злості та роздратування. Люди в залі все більше і більше починали гомоніти, це означало, що тарілки пустішали, а животи наповнювалися смачною їжею.

Альбус Дамблдор встав, й всі відразу замовкли, поглянувши на чоловіка.
Директор вийшов вперед. Він уважно оглянув усіх присутніх. Дамблдор згадав шкільні правила, а опісля оголосив про те, що у школі буде відбуватися тричаклунський турнір.
Залою прокотилися охкання зойки та радісні вигуки. Але тут вийшов в перед Барті Кравч. Арі зчепила пальці. Чоловік, який посадив безневинну дівчину до Азкабану, зараз тут. Чоловік, якого вона ненавидить, зараз тут. Чоловік, який зіпсував їй життя і своїми діями змусив піти Арі з магічного світу, стоїть перед юрбою учнів, блідий, як смерть (хоч щось її потішило).

Вона відкинулась на спинку стільця та склала на грудях руки, підняла підборіддя та розслабила повіки. Вона просто вгризалася сірими очима в спину Кравчу та намагалась пропалити дірку в області серця. Одним словом, хотіла вбити поглядом (якого той навіть не бачив).
— З жалем і сумом мушу повідомити, що до участі в турнірі допускаються лише ті особи яким виповнилося сімнадцять років.
Зала наповнилась криками розлючених дітей.
— Це несправедливо! – вигукнув якийсь хлопчина.
— Нечесно! – підтримав його товариш.
— Суддю на мило! – гукнула якась дівчинка з Гафелпафу. 
Арі захихотіла. Дівчинка була з першого курсу, її, схоже, тільки сьогодні розподілили у гуртожиток.
— Тихо-о-о, – крикнув Дамблдор. Його голос ніби луною прокотився по залі та повернувся назад. Всі відразу замовкли.

«Директор має не аби який вплив у школі», – подумалося дівчині.

— Як я бачу, – продовжив Альбус, – ваші тарілки пусті, можете вже йти спати.
Буркочучи, учні пішли у вітальні.
Арі встала з-за столу та помітила, як Кравч також встав. Чоловік ручкався з Дамблдором та щось швидко говорив. Раптом його погляд ковзнув по дівчині й зупинився на ній. Арі застигла, дивлячись на Кравча з неприхованою люттю та ненавистю. Наступної миті дівчина рушила до величезних дверей зали та швидко прослизнула в них. За нею слідом прослизнула якась чорна постать, з якою тепер Арі йшла нога в ногу.
— Схоже, ви ненавидите Кравча, – сказав Снейп. Він якось дивно посміхався.
— Який ви спостережливий, – відрізала вона та звернула за ріг.
— Знаю. Що ж він вам такого зробив?
— Він... – Арі зупинилася та замовкла. – Чого ви питаєте? Якщо вам щось потрібно, краще відразу скажіть, бо в мене ще купа роботи.
Насправді ціль у професора була очевидна. Він це питав через завдання, яке дав йому Дамблдор.

Він також зупинився та зневажливо поглянув на дівчину.
— Так, у вас ще залишилась оксамитова конюшина?
— Так... мабуть, коротше, треба подивитися, – вона вже була роздратованою через Барті, а тут ще й Снейп своїми проханнями допікає. Чоловік, до речі, це добре розумів, тому стояв та лукаво посміхався, чим ще більше дратував.
— Тоді, чи не могли б ви принести її мені, якщо ж вона звісно залишилася?
— Так, коли саме?
— У неділю, – Снейп на мить затримався, а тоді пішов геть. Чорна мантія заворожуючи розвіювалася за спиною чоловіка.
Арі трохи нахилила голову у бік, знизила плечима та пішла до себе.

Крокуючи брукованою доріжкою, дівчина дісталася дверей, натиснула на ручку, й вони відчинилися. В кабінеті було темно і... і занадто душно. Камін горів. Але ж Арі пам'ятала, як гасила полум'я.

Очі дівчини підозріло забігали по кабінету. Вона вдивлялась в кожні темні закутки, в які можна було заховатися. Арі зачинила за собою двері. Дівчина зайшла до середини. Ганяючи погляд по кабінету, вона дещо помітила. Підійшла ближче.
На столі лежав маленький клаптик жовтого пергаменту. Арі взяла його в руки. Як тільки вона прочитала ті слова, які були нашкрябані на папері, по спині відразу пройшовся марш мурашок. Руки ледве затремтіли, а на скронях з'явилися сироти.
— Якого біса, – прошепотіла вона.

У записці було написано лише кілька слів:

СУМУВАЛА ЗА МНОЮ?

Це лякало і то по справжньому лякало. Який дурень вирішив так над нею пожартувати. До того ж чому він не загасив полум'я? Дурний чи що?
Хоча, можливо, це просто жарт. Звичайнісінький жарт якихось дітей.

«Але ж учні тільки що приїхали. Вони не могли б так швидко вибігти з зали та покласти записку сюди», – пролунав голос у неї в середині.

Гаразд. Арі вирішила не зважати на це і просто піти спати, хоча серце чомусь все одно сильно стиснулося. Знайомі відчуття...