Розмова з Муді

Зільєвар сидів у себе в кабінеті та перевіряв домашні завдання учнів. Звісно, чоловіка злило те, що діти помилялися на елементарних питаннях, тему яких вони проходили тисячу й один раз. Але що не кажи, тиша, яку зберігав кабінет, була просто неймовірна, та й сам факт того, що зараз не чутно голосів тих недоносків, також міг потішити. Тому в цілому вечір був не поганий.

Зільєвар навіть не здогадувався про загрозу, яка скоро може над ним нависнути, можливо, вона прямо зараз стоїть за дверима...

Раптом пролунав легкий стукіт. Снейп здивовано поглянув в той бік звідки долинув звук. Кого це могло принести до нього о, дванадцятій ночі?
Чоловік махнув чарівною паличкою, й двері відчинилися.
— Заходьте, – холодно звелів він.

Арі ступила декілька кроків в перед і нарешті опинилася в кабінеті. Декілька секунд вона дивилася туди, де сидів Снейп. Дівчина глибоко вдихнула та підійшла ближче до столу, за яким був чоловік.
— Доброго вечора, професор Снейп, я принесла вам потрібні рослини, – дівчина молилася, аби він не помітив тремтіння у її голосі.

Чоловік підняв голову та зневажливо зиркнув на Арі.
— Скоріше доброї ночі, міс, – очі Снейпа поволі перейшли на годинник, – вже дванадцята, як я пам'ятаю, ми домовлялися на восьму вечора.
Дівчина зціпила зуби.
— Прошу вибачити, до мене заходив Дамблдор і трохи затримав.
– Так, трохи.
Снейп зміряв її поглядом та протягнув руку. Дівчина спершу не зрозуміла, чого саме він хоче, але потім здогадалася та протягнула у відповідь дві торбинки.
— Схоже, у вас не буває без пригод, – пирхнув він та почав оглядати оксамитову конюшину.
— Замість того, – сказала дівчина крізь зуби, — аби міряти мене поглядом та осуджувати ту годину, о котрій я тут з'явилась, могли хоча б подякувати.

Все пішло не так, як було заплановано. Взагалі, вона хотіла ще раз попросити вибачення за минулу їхню зустріч, але схоже, дівчина встигла змінити думку.
Чоловік застиг та поглянув прямо Арі у вічі.

— Дякую.
Вона зобразила милу посмішку самими очима промовляючи: «Ось так краще». Вуста Снейпа мимовільно здригнулися від роздратування.

— Ох, я зовсім забула, – Арі кивком голови вказала на червону шкіряну торбинку, яку Снейп вже почав розв'язувати, – річ у тім, що коли я вирощувала хижу ромашку, вона розцвіла з червоною барвою, тому будьте обережні.
— А ви світло запалити, не додумалися?
— Я також задавала собі це питання, – пробурмотіла вона та склала руки на грудях.
— Невже ви думаєте, що такий досвідчений зільєвар, як я, може забути про небезпеку цієї рослини? – Снейп підняв одну брову.

«Хвацько».

— Можливо, – жорстоко відрізала вона. – Потрібно ще щось вирощувати?
Снейп глибоко вдихнув і піднявся з місця. Чоловік пішов до однієї зі своїх поличок та поклав на неї червону і зелену торбинки.
— Поки що нічого не треба, я вам повідомлю, як щось знадобиться, – відповів він та повернувся назад до столу, перевіряти роботи учнів. Чомусь саме цього разу ВСІ учні вирішили здати домашнє завдання.

Арі пішла до дверей, але зупинилася за крок від них.
— До речі, Дамблдор попросив аби я попередила вас, що на наступній неділі приїдуть нові школи, тому директор збирає вчительську раду.
— Так, дякую що повідомили, – чоловік кинув короткий погляд на Арі та знову спробував зосередитися на перевірці.
Дівчина пішла геть.
Професор нахмурився та глянув поперед себе.
— Які школи? – на жаль, Арі вже вийшла, тому це запитання повисло в повітрі кабінету. Снейпа зазвичай повідомляли про все першим.
Чоловікові нічого не залишилося, як закінчити перевіряти домашні завдання та піти спати.

                            ***
Арі прокинулася дуже рано.
Як тільки вона опинилась тут, у Гоґвортсі, нормальний сон її покинув. На годиннику п'ята ранку. Сьогодні ввечері повинні прибути учні, тому роботи доволі таки багато. Вставати їй ну та-а-а-ак не хотілося, але потрібно було йти на вчительську раду, тому Арі ледве змусила своє тіло піднятися з ліжка. Цього ранку сонечка не було, тому кімнату дівчини ледь заливало світло.

Вона підійшла до шафи. Відчинивши дверцята, Арі схопила білу сорочку і темно-сині джинси та пішла перевдягатися.

«Ну чому тут немає душу, або ванни».

Насправді він був, але йти до нього було ліньки.

Швидко одягнувшись, вона заплела своє волосся у тугий високий хвіст та вискочила з кабінету.

— Господи, як холодно, – Арі побігла до замку сподіваючись, що там буде тепліше, але через те, що у коридорах які вели від її кабінету до головного коридору не було вікон, дівчина знову почала мерзнути.

Через декілька хвилин вона вже стояла навпроти великого орла – входу до кабінету Дамблдора. Дівчина назвала пароль, ступила на першу сходинку та почала підійматися догори. Через короткий проміжок часу Арі вже стукала у міцні дубові двері.

— Міс Арі, – радісно привітався Дамблдор, коли дівчина з'явилась у кабінеті, – ви також вирішили прокинутися раніше?
Арі запитально нахилила голову трохи в бік. Вони домовлялися о шостій ранку, а не о п'ятій, виходить, можна було, ще годину зайву полежати в ліжку...
— Так, – відповіла вона, намагаючись приховати сум у своєму голосі.

Дівчина почала розглядати кабінет і на її подив помітила ще три людини: Професора Муді – нового викладача ЗВТМ (захисту від темних мистецтв), Поппі Помфрі – шкільну медсестру та мадам Трюк – викладача по польоту на мітлах.

Дівчина пішла до професора Муді. Всі були зайняті своїми справами, всі, окрім нього (чоловік дивився у куток і час від часу кривився).

— Доброго ранку, професор, – привіталась Арі. Вона знала хто він такий, і який він із себе, тому віталась не занадто голосно, але водночас чітко й м'яко, аби не злякати, бо якщо він злякається, будуть непереливки.

Чоловік різко поглянув на дівчину, від чого та ледь не підскочила. Його магічне око напружено розглядало її з голови до ніг. Напевне, Муді не побачив загрози в тендітній дівчині, яка можливо навіть не знає про існування непрощених заклять, тому трохи розслабився.