Новий декан Гафелпафу

Прокинулася дівчина ще вдосвіта. Ну, як прокинулася, розплющила очі та дивилася на кам'яну холодну стелю, яка куполом нависала над нею. Учні повинні приїхати завтра ввечері, в середу, як добре що зараз вівторок.

На небі ні хмаринки, лише холодне блакитне полотно з блідо-жовтою плямою по середині.

Дівчині потрібно було йти до оранжереї, аби перевірити як там рослини, тому вона неохоче поволі-поволі встала з ліжка, накинула халат з ніжного шовку темно сірого кольору та вийшла з кімнати.

Кімната Арі виглядає приблизно так; невеличке ліжко біля стіни; у кімнаті було лишень одне вікно, яке знаходилося відразу праворуч від ліжка; під ним тумбочка, на якій лежало декілька книжок, стояла свічка та перо з чорнилом; біля іншої стіни стояла шафа, на дверцятах якої було вирізьблене гарне дзеркало, прикрашене дерев'яними вирізами фей, листочків та квітів.

Арі одягнула бордовий светр та темно-сині джинси.

Дівчині відразу сподобалося розташування її кабінету. Коли людина відчиняла двері на вулицю, вона опинялася з іншого кінця подвір'я – просто неба – . Дві оранжереї стояли з одного боку й дві з іншого, і кожна з них була позначена невеликою прозорою цифрою, яка знаходилася на одному з запітнілих вікон. Вона визначала її рівень. Оранжерея, позначена номером один, знаходилася праворуч від Арі й призначалася для перших класів; оранжерея під номер два також знаходилася праворуч, вона для других та третіх класів; оранжерея під номером три була ліворуч й призначалася для четвертих та п'ятих класів; а остання, під номером чотири, призначалася для шостих та сьомих класів. Брукована, кам'яна доріжка вела до кабінету дівчини, а від нього, назад до коридорів замку. Ох, як же тут гарно та просторо!

Снідати вона не дуже полюбляла, тому вирішила відразу піти на прогулянку до озера. Найбільше їй подобався величезний кальмар, який живе там. Щоразу, коли якийсь учень або вчитель наближалися до води, той витягав щупальце на поверхню, неначе нагадуючи їм не забувати, хто саме може жити в озері. П'ять-шість хвилин потому, створіння знову зникало, а все це через русалок, які безупинно намагалися вполювати кальмара.

Трава була ніби шовковою, м'якою, тому Арі вирішила зняти ті легкі чорні балетки. Вітерець приємно лоскотав шкіру ніг, а її волосся, яке було зав'язане у пучок, легенько похитувалося. Тут було тихо, за що Арі вельми вдячна. Вона любила тишу, дуже любила, тому частенько проводила свій вільний час наодинці з собою та книгами або якимось цікавеньким журналом.

Ох, який приємний день!
Від подиху прохолодного вітру на скляній поверхні озера з'являлися дуги, які вільно просувалися у бік берегів, вкритих зеленою ковдрою з трави.

Дівчина сіла біля одного з дерев, заплющила очі та глибоко вдихнула свіжого ранкового повітря. З голови ніяк не виходив вчорашній день, вчорашній лист... вчорашнє завдання. Арі уявила, як сидить біля величезного водоспаду. З того місця куди падає вода здіймається біла хмаринка пару. Йде маленький дощик, краплини якого впадають дівчині на обличчя та повільно стікають в низ по щоці, шиї, рукам, ногам, чолу, волоссю, яке вже трохи змокло. Сонця немає, але звідкілясь ллється приємне, трохи жовтувате світло, хоча небо залишається темно сірим. Арі відчула себе так, ніби сама стає природою. Те саме дерево, але тільки вона, та сама прозора річка біля будиночка в Канаді, це теж ніби вона, сама земля, по якій колись ходили справжні друїди, фейрі, тому подібні істоти, це теж... вона...

Чорт. Арі раптово виринула з мрій і знову опинилася у реальному житті. Вона згадала про оксамитову конюшину та хижу ромашку.

«Що я можу знати про Снейпа? Наразі він єдиний підозрюваний у цій справі. Через свій досвід, який я здобула в тому жахливому місці, я можу сміливо заявляти... Присвята Марія! Я вже думаю, як справжнісінький зек!»

Арі не довго сиділа біля озерця, так би мовити, підійшла, сіла, встала і пішла назад до Гоґвортсу.

Кажуть, що у Гоґвортсі місце викладача ЗВТ (захисту від темних мистецтв) прокляте. Ще жоден вчитель не зміг протриматися більше ніж рік на цій посаді. Арі вкотре раділа та дякувала долі, що їй дісталась Гербалогія, а не якийсь інший предмет.

Вона знову з'явилася у себе на подвір'ї та попрямувала у бік однієї з оранжерей. Відчинивши скляні двері, дівчина зайшла всередину. Очі Арі шукали два горщики й нарешті таки знайшли. Нічого собі, оксамитової конюшини вийшло на три порції! Дівчина взяла зелену шкіряну торбинку та почала збирати листочки конюшини. Вони були вкрай ніжні на дотик й нічим не відрізнялися від шовку або самого оксамиту. Як вона виявила, конюшина гине на сонці. Один листочок випав з тіні й відразу зів'янув. Арі обережно затягнула шнурівку торбинки.

Ляснувши в долоні, дівчина почала шукати ще один горщик, але цього разу з іншою рослиною. Її очі натрапили на ромашку. Та радість, яка засіяла у неї на обличчі лише хвилину тому, за мить зникла. На жаль, ромашка виросла червоною, а не як належить, білою. Іноді таке траплялося. Якщо ця хижа рослина фарбувалася в червоне, це означало лише одне – вона стала небезпечнішою у декілька десятків разів.

Що ж, часу наново вирощувати рослину не було, бо віддати її треба вже сьогодні. Чорт! Ну чому ж вона не послухала себе й не ввімкнула те кляте світло?! Але ж ні, Арі може бачити у темряві, Арі може ростити трави зі заплющеними очима та зі зв'язаними руками! Тьху.
     
                               ***
На дворі вечоріло, а дівчина все ще стирчала в оранжереї та намагалася побороти ромашку. Мацаки рослини розліталися у різні боки, а Арі залізними клешнями, намагалася їх схопити.

— Досить чинити опір, я все одно тебе схоплю, і ти постанеш перед законом у всій своїй красі! – злісно бурмотіла вона, розмахуючи залізякою. І ось, дівчина робить різкий рух лівою рукою, потім обманний маневр та кидається на рослину з верху. Вона взяла червону торбинку, але з більш твердої та міцної шкіри, та засунула у неї хижу ромашку.

— Так! – крикнула Арі та швидко затягнула шнурівку.