Міністерство Магії

«Триклятий Снейп! – лаяла подумки вона чоловіка, – він навмисне мене дратував чи так... ЧИ ТАК? ТА ВІН ЗНУЩАВСЯ З МЕНЕ!»

Справа була ось в чому. Аби виростити оксамитову конюшину та хижу ромашку, потрібна місячна роса, яка з'являється лише на повний місяць. Снейп попросив аби та завтра о восьмій вечора принесла рослини. Так, повний місяць був, але дівчина дуже втомилася за час поїздки та й ця неприємна зустріч у коридорі. Можливо, це й була її провина, що Арі сама наштовхнулася на нього, але вона не любила це визнавати, а Снейп зі своїм: «Я це вже зрозумів» і пересторогою, аби та не врізалася ще в кого, трохи роздратував дівчину. Вона знала, що сердиться не на нього, а на себе, на те що не слідкувала за тим, куди йде, та на те, що доволі таки агресивно поставилася до зовсім незнайомої їй людини. Арі трохи засмутилася. Їй стало соромно. Можливо, завтра вдасться перепросити... ще раз. Під час вечірньої зустрічі.

Дівчина зійшла схилом до забороненого лісу. Біля хатини Геґріда, на відстані шести-п'яти метрів, розташувалась невелика галявина розміром 20-20 метрів. У світлі місяця вона видавалася синьо-зеленою. Арі відразу помітила кришталеві краплинки, які збиралися на кінчиках невеличкої трави. Місячна роса, виблискує неначе діамант або аметист. На поясі дівчини була прив'язана невеличка пляшечка, розміром десять сантиметрів у довжину та вісім в ширину, вона була прозора та зроблена з товстого жовтого скла. Пляшечка легенько похитувалася в такт крокам Арі.

Місяць повністю вийшов з-поза хмар.

— Ось і він, повний місяць, – пробурмотіла вона.

Краплини роси спалахнули у сяйві світла та враз налилися ніжно-ніжно блакитною барвою. Ох, як же вона обожнювала цей момент!

Арі підійшла ближче, взяла пляшку в руки та відкрила її. Підставила до трави, і блакитні капельки відразу почали спадати додолу.

Місячна роса відрізняється від звичайної тим, що вона блакитна та ніжна на дотик, а ще коли вона спадає на землю, то з того місця відразу починає рости нова трава. Ще є роса сонцестояння, вона пекуча, як окріп, але пропалити скло не може. Як тільки роса сонцестояння падає додолу, від неї віє легеньким теплим паром. Траву цієї роси не варто вирощувати в теплицях, бо й так запітнілі вікна, стануть ще більш запітнілими й непроглядними.

Пляшка з місячною росою була майже повна, але Арі подумала, що й цього вистачить, тому закрила її. Вона все ще сиділа на коліна, перебуваючи у своїх думах.

«Невже це все насправді... Мені трохи... моторошно. Я покинула світ магії явно не через одну причину, і боюсь, що може відбутися ще одна, але набагато, набагато гірша. Хоча, що може бути гірше... чому так важко? Можливо, в мене ще є час відмовитися від цієї роботи? Пояснити всім чому, де, як. Я не шкодую, що знову потрапила у Гоґвортс... хоча, якби не шкодувала, то не думала б про відмову від цієї роботи».

Не встигла Арі встати, як раптом з-за кущів, попереду неї, почувся шурхіт. Дівчина застигла, вдивляючись у непроглядну темряву лісових хащ. Вона знала, що саме може перебувати у цьому лісі, але думка про якесь чудовисько, наприклад павука, величезного павука, чи перевертня, змушувала дівчину здригнутися усім тілом.

«Ще смерті моєї тут не вистачає».

Різкий та голосний свист, і за мить, Арі падає на землю...
Щось м'яке піднялося та сіло дівчині на живіт. На обличчі лежало щось схоже на пергамент, може, лист? Арі обережно піднялася. На ній сиділа сова яка грізно позирала на дівчину. Птах розправив крила, махнув ними та здійнявся у повітря, залишаючи її на самоті.

— М? – лист був від... від Міністерства Магії (скорочено М.М.)
— Чого це вони вирішили написати?
Гнівно і доволі агресивно вона порвала листа, написане у ньому було наступне:

Доброї ночі, пані Стрейдж!

Мене звати Долорес Амбридж і наступного року я буду викладати у школі чарів та чаклунства Гоґвортс "Захист від темних мистецтв". Так, для відома. Але річ не про це, я отримала вельми цікаву інформацію, що до вас у Гоґвортс проник смертежер. Доказів цьому поки що немає, тому я й написала вам, аби ви з цим розібралися. Допоможіть міністерству вистежити мерзотника, а у разі відмови або розповіді про це завдання ще комусь, ми запроторимо вас до Азкабану за зраду, або служіння Тому-Кого-Не-Можна-Називати. Ми сподіваємося, що ви зробите правильний вибір.

Долорес Амбридж.

— Ні, – прошепотіла Арі, – вони... вони не можуть так зі мною вчинити. Не цього разу... не цього разу!
Це можна рахувати за шантаж, і дівчина це добре розуміла. Але погрожувати Азкабаном вони не мали права... Невже її знову можуть запроторити до в'язниці?
А Арі добре пам'ятала той день:

— Ні, будь ласка, я вас благаю, це якась помилка... я ні в чому не винна, придивіться до нього, це зробила, – не встигла Арі заперечити, як її перервав владний голос Бартеміуса Кравча.
— Ти просидиш тут п'ять років і два місяці, відьмо, ти вбила Джона Ердерґа і повинна розплатитися за це сповна. Ти – одна з тих гидких, підступних та тупих смертежерів, які...
— Але... але, благаю, погляньте, у мене навіть мітки немає, перевірте мою паличку, в-вона покаже, що я...
— ЧХАТИ Я ХОТІВ НА ТЕ, ЯКИМ ЗАКЛЯТТЯМ ТИ ЙОГО ТАК ЖОРСТОКО ВБИЛА, – загорлав Кравч.
— Прошу, проведіть хоча б слідство...
— ТИ ЗАЛИШИШСЯ ТУТ З ІНШИМИ СМЕРТЕЖЕРАМИ...
— Я б ніколи не вбила Джона! Повірте мені, я...
— Досить!
 

Арі ніби виринула з глибокого сну. Дівчина не хотіла до Азкабану...

Вона піднялася з землі, очі у неї були трохи мокрі. Одна нога боліла від того, що вона на ній довго сиділа, тому дівчина шкутильгаючи пішла до замку. Знадобилося усього-на-всього п'ять хвилин, аби віднайти кабінет тітоньки. Арі пройшла повз оранжереї та відчинила двері до свого нового (сподіваюся, тимчасового) дому. Вона зробила помах чарівною паличкою, і свічки, які знаходилися на невеличкій люстрі над стелею, заграли бурштиновим вогнем.
Кабінет був неймовірно гарний, хоч і невеличкий.