Гоґвортський експрес

Стоячи біля шафи, Арі обирала речі, які могла б взяти з собою у Гоґвортс.  Дівчина мала вельми пристойний вигляд, як на ту, котра не спала пів ночі та вовтузилася в ліжку.  З поличок вона перекладала деякі речі до себе у валізу. Відпочивати Арі могла й чотири години на добу й при цьому висипатися.

Кожного разу дівчина терла скроню та роздумувала над тим, щоб іще такого взяти. Поруч лежав список з основними пунктами;
— Осінній одяг; 
— Зимовий одяг;
— Весняний одяг;
— Звичайний одяг.

Конкретно прописувати светри, джинси, лосини, носки, шарфи, шапки й так далі, Арі не дуже хотілося. А точніше, їй було ліньки, тому вона трохи скоротила все те, що зараз лежить у валізі.

Дівчина зауважила, що вже все зібрала, тому з полегшенням видихнула.

Вона оглянула кімнату. Її погляд впав на темно коричневу шухляду, на якій стояв годинник, а поряд декілька свічок. На картину над ліжком, на якій була зображена біла, неначе сніг, жінка, з золотими очима, золотим вінком на голові, довгим білявим волоссям – кінчики якого закінчувалися золотими краплинами – та золотим символом сонця на лобі. У руках вона тримала золоту прозору кулю, яка левітувала над долонею. Інша рука, на якій були довгі нігті, тягнулася до шиї, намагаючись стримати потік золотої крові. Принцеса сонця. Арі ця картина ну дуже подобалась. Вона, до речі, була намальована на замовлення.

Продовжуючи розглядати кімнату, її погляд випадково впав на сухий розмарин, який стояв у горщику. На честь Ектора Флойда (до речі, він якраз, й навчив Арі скорочувати списки).

Ектор Флойд – відомий у минулому травник, який створив зілля "Дим Флойда".

У сімнадцять років, після закінчення Гоґвортсу, Арі вирішила поїхати у Канаду аби далі вивчати трави, тобто, вищу Гербалогію. Чоловік жив у лісі, серед густих та висок дерев. Він вважав за краще провести своє життя там, де буде більше квітів, трав зелених, земель, вкритих мохом, кришталево прозорих струмків та загадкових печер, вхід до яких рясно вкривався живоплотом. Дівчина пізнавала усі тонкощі Гербалогії; як правильно вирощувати квіти та різноманітні рослини, як робити травні обереги, а найголовніше те, що вона вивчала – мову квіті.

До речі, цей невеличкий букетик розмарину, Арі обрала саме тоді, коли Ектор Флойд запропонував їй взяти собі будь-який оберіг. Тільки після того, як вона повернулася до Лондона з... з недуже приємних місць, дівчина згадала значення цієї рослини – вічна пам'ять (спогади).

Поруч стояла фотографія, де сімнадцятирічна Арі з золотисто-каштановим довгим до таза кучерявим волоссям (яке стало трохи коротше та змінилося на звичайний каштан, через деякі неприємні події у її житті), обіймає ззаду високого, але худого чоловіка, який присів на коліна на підстилку з листочків, гілля та сухих трав. 
У нього був горбатий ніс, сиво-біле довге волосся, яке переходило за плечі, та пухкі кучеряві вуса, такі ж сиво-білі, як і чуб. Нижче талії був зав'язаний червоний шарф, який більше слугував як сумка для трав, а не прикраса. Одягнутий він був у трохи жовту довгу та широку жіночу вишиванку. Так, вам не здалося, він був одягнений саме у жіночу вишиванку, яка була настільки довгою, що майже торкалася підлоги.

Дівчина ще досі пам'ятала, як дядечко (зазвичай вона його саме так і називала, а Ектор не заперечував, навпаки, був дуже радий) розповідав їй про свою подорож Україною, де знайшов дивну рослину під назвою мак та комфортний одяг. Казав, що йому дуже сподобався кривавий колір пелюсток та неймовірна ніжність жіночої вишиванки.

Як ви могли помітити, чоловікові було все одно на те, як він одягнутий, головне, аби було зручно.

Також він розповів, що разом із дивною квіткою знайшов кохану, з якою прожив майже два роки, але був змушений повернутися до Канади через смерть батька, який передав йому у спадщину хатину у зелених хащах лісу. Вона знаходилася посередині болота. Його майже кожного дня омивало ясне сяйво сонця.

Дівчина посміхнулася від згадки про те, як дядечко хвилювався, коли вона запропонувала йому провідати свою першу любов.

Арі саме перевела погляд на добрі та сині очі чоловіка, які з ніжністю гляділи на дівчину, що обіймала його ззаду. Він радо посміхався. Хоч вона й була в Ектора лише рік, але він став для неї найдорожчою людиною у світі.

Арі підійшла до підвіконня, узяла фотографію та сумно на неї поглянула.

Годинник пробив десяту ранку...
— Чорт! — крикнула дівчина. Вона зовсім забула, що Гоґвортський експрес відбуває з платформи об одинадцятій ранку, а дійти до залізничної станції буде коштувати їй години життя. 
Дівчина судомно здригнулася. Похапцем почала запихати у валізу все, що потрапляло їй під руку. Швидкоруч зав'язала собі охайну гульку, хоча деякі пасма кучерявого волосся все одно спадали додолу.

Арі схопила валізу, спустилася зі сходів та вискочила на вулицю. О, ні! Будинок, як на зло, не зачиняється! Вона то шарпала ключем, то сунула його туди-сюди, та все було марно. Дівчина з усією силою вдарила ліктем об двері, ті зарипіли та з гуркотом, нарешті, зачинилися. Ключ просунувся й крутнувся.

Наступної миті Арі різко розвернулася та схопила валізу. 
Прямуючи асфальтованою доріжкою до станції метро, дівчина хвилювалася, що може спізнитися.

З початку на автобусі тридцять хвилин, потім пішки двадцять, потім три хвилини вона спускалася кам'яними сходами.

На вулиці починався дощ. Маленькі краплинки впадали їй на обличчя та збиралася у купки на шкіряній поверхні валізи, яка, до речі, була не з легких, аби тягати її по місту й околицях. 
В раз! І Арі вже між десятою та дев'ятою платформами. Дівчина роздивилася навсібіч і в ту ж мить, коли випала чудова нагода, коли маґли не звертали на неї жодної уваги, Арі кинулась вперед та ввійшла прямо у кам'яну стіну. 
А ось й вона, платформа 9¾. 
У низу живота вирували приємні відчуття. Дівчина вже уявляла, як заходить у потяг, де її вітають знайомі стіни, а може й обличчя.

Обережно ступаючи по викладеній кам'яною плиткою підлозі, Арі нарешті дійшла до потяга. Крок і ще один і ось вона вже в середині. Дівчина задоволено посміхнулася, коли побачила, що за її часів тут нічого не змінилося.
Арі пройшла коридором і зайшла в порожнє купе під номером три. Весь потяг був порожній, тому вибір у дівчини був величезний, але вона не наважувалася зраджувати свою звичку обирати третє купе. Зайшла в середину, ледве підняла валізу над головою та поклала її на полицю у горі. 
Сівши біля вікна, дівчина підперла підборіддя рукою.