Лист

Ранній світанок. На вулиці Хардін-старт, у Лондоні, дуже-дуже тихо. Птахи не співають, собаки не гавкають, а коти, які зазвичай ходять попід вікнами та їдять з клумб квіти, взагалі ще носа не показували. Зате сяє сонце, кидаючи на асфальтні дороги тьмяні плями світла. Легенький, тепленький та ніжний вітерець безшумно колихає зелену траву, створюючи ефект хвиль.

У будинку під номером сім, спить у м'якому ліжку двадцяти шестирічна дівчина, на ім'я Арі. Арі Стрейдж. За її довгим каштановим кучерявим волоссям, ховається світла шкіра, трохи вкрита ластовинням.

Сонце піднялося достатньо високо, аби мати змогу кидати промінчики світла у вікна будинків.

Арі зіщулилась та міцніше закуталася в ковдру, коли один з таких пробрався крізь білі фіранки та тицьнув їй в око.
«Ще трішки, у мене сьогодні вихідний, дай поспати, м?» — подумалося дівчині.
Але промінчики настирливо намагалися пробратися крізь щільну тканину.

Якщо вже сонце не побудило, то дзвінок у двері, точно з цим впорався. Арі агресивно піднялась. Сидячи на ліжку, вона легенько хиталась, неначе та трава на вулиці.

— Гаразд, встаю, — сонно пробурмотіла дівчина. Коли вона різко зірвалася з місця, в очах потемніло. — Овва!

Хтось настирливо дзвонив у дзвінок.

Арі накинула теплий халат та зійшла в низ по сходах. Відчинивши двері, вона навіть не помітила дивно вбраного чоловіка. У нього була земляниста шкіра, карі очі, багато зморшок на обличчі та міцно стиснуті губи, неначе того примусили дивитися на розчленовану жабу та на все те, що є у неї в середині. Жахливо, чи не так? Так-так, у нього зараз таке саме обличчя, як у тебе читачу.

По зовнішньому вигляду ми ніколи нікого не будемо осуджувати, але якби ви перед своїми дверима, побачили саме такого чоловіка, то відразу щось запідозрили. А вбраний він був ось в що: довга шовково-сіра мантія, шкіряне взуття до колін та капелюх-котелок, з під якого виглядали пасма сивого короткого волосся.

Арі позіхнула. 
— Вам... щось потрібно? — якомога ввічливіше запитала вона.

Чоловік ще більше, скривився неначе... а хоча, не буду псувати вам апетит, якщо ви зараз їсте.
— Вам лист та посилка, — хрипко відповів той.
— Ага, дякую, — Арі протягнула руки.
Очі чоловіка стали круглими, як монети. Схоже, дівчина вже встигла зробити щось не те. Він ткнув їй доволі таки величезний пакунок та тонкий лист.
— До побачення, — зачинивши двері прямо перед його носом, Арі пішла на кухню.

Щось ляснуло, але вона не звернула на це увагу.

Якось не сильно хотілося відкривати пакунки чи якісь листи з самого ранку, до того ж це було не зовсім цікаво, тому дівчина поставила їх на стіл біля вікна. Невеликий круглий стіл, по середині якого стояла, помаранчева ваза з польовими квітами.

Ввімкнувши чайник, вона пішла до холодильника. Відчинила. Арі стояла... і стояла... і стояла... і стояла... і стояла так майже п'ять хвилин, аж до поки зрозуміла, що нічого не хоче. Зачинила. Коли вода закипіла, Арі заварила собі горнятко чорного чаю. Звичайного чаю без чогось смачненького, бо коли, вона хотіла взяти печиво, то зрозуміла, що воно якесь занадто крихке і відразу відклала його. Як зазвичай, помила чашку, пішла до ванної, навела марафет та попрямувала назад до кімнати. Зайшла в середину і відразу спохмурніла.

— Тут що, автобус проїхав, чи може, комбайн? А ні-ні, знаю, тут пробіг табун коней, за якими бігли носороги, за якими бігли слони, за якими бігли... та яка різниця, хто за ким біг, як так можна спати?! — це була правда. По спині пробігли неприємні мурахи, коли вона побачила, що в наволочці повно місця, а сама ковдра стягнута до низу. Жах! Подушка лежала десь на іншому кінці кімнати. Здавалося, тут відбувалися якісь силові змагання, або у кращому випадку, пройшов торнадо.

Дівчина зібрала свої кучері у легкий не затягнутий хвіст, тому кінчики довго волосся ледве переходили лікті.
— Зараз лише дев'ята ранку, — пробурмотіла вона.

Арі не звикла так рано прокидатися, зазвичай на ногах її можна побачити о десятій-дванадцятій ранку. Цей клятий листоноша все зіпсував.

Дівчина швидко заправила постіль, повернула подушку на місце та знову спустилася на кухню. Її погляд ковзнув по посилці й зупинився на ній.
А вона ж навіть не глянула, що там... Дівчина сіла за столик та почала розглядати пакунок. Він був обмотаним фіолетовим подарунковим папером, доволі таки великий. Але найбільше увагу Арі привернув лист -— червоний, зі старою печаткою по середині, на якій була емблема... Невже це.
Арі рвучко схопила його. Дівчина уважно вдивлялась в печатку, не вірячи своїм очам.
— Гоґвортс, — прошепотіла вона, а потім голосніше повторила, — ГОҐВОРТС!

Сусід, який нещодавно вийшов до себе на ділянку підстригти кущі, застиг, насупився та поглянув прямо на Арі.
На кухні у неї були великі панорамні вікна, з яких, її до речі, було добре видно.
Дівчина відчула на собі погляд й легенько вклонилася на знак вибачення.

На вулиці Хардін-старт, завжди повинна бути тиша, моторошно скажіть? Ні сміху дітей, ні гуркоту двигуна автомобіля, ні навіть співу птахів. Цілковита, непроглядна, тиша.

Арі переїхала сюди, як тільки їй виповнилося 20. Дівчина дуже любила тишу, тому вирішила провести свої молодість та старість тут, навіть якщо хтось буде погрожувати знести її будинок, аби побудувати новий супермаркет абощо.

Це, напевно, найтихіша вулиця у всьому Лондоні.

Арі повернулась до листа. Не те щоб вона не раділа йому, навпаки, вона була щаслива, що хтось з того світу (о, Господи Милостивий, я пишу так, ніби не зі світу магії, а зі світу покійників хтось вирішив написати їй), згадав про неї. Але... але повертати думки до того минулого, де її завжди спіткала сама міс Невдача, було не знай приємніших занять. Ви скажете: «Та чого ти, це ж світ магії» і тому подібне, а я відповім, що навіть у світі магії бувають ВЕЛИЧЕЗНІ неприємності, через які ви захочете забути то раз і назавжди. Теж саме відбулося з Арі.