Одкровення

Настав ранок. Через вхід в шатро почали бити сонячні промені, які змогли пробитися через крони дерев, і бити мені прямо в очі. Хто б міг подумати, що тут, посеред лісу, я зможу так виспатися?

На вулиці, якщо можна так висловитися, звичайно, стояв якийсь гамір. Що трапилось? Вийшовши із шатра, я побачив чоловіка, прив’язаного до стовпа, а натовп, що почав навколо нього купчитися, всіляко намагався його то забити, то закидати камінням, то ще щось. А Елеонора, сама, намагалася їх усіх стримати.  Звичайно, я підійшов і поцікавився:

– А що тут взагалі твориться? Хто це? 

Хтось із натовпу, ледь не кричавши, мені відповів:

– Він - зрадник! Він продався Раді, доповідаючи всі наші дії та плани.

Що це ще за Рада? Не знаю чому, але мене переповнила така злоба, що я  не зразу помітив, як потягнувся до каменя, щоб жбурнути в цього чоловіка. Що це зі мною? Звідки ця злість? І тут я згадав недавній сон про казарми. Там же нас чекали якісь чоловіки в костюмах, якесь вище начальство. А біля них… Гаррі? Не важливо. Потім про це подумаю. Мені цікаво, що зараз буде. Хоч видовище і здається знайомим.

Через мить пролунав чийсь гучний голос:

– Все! Досить! Зараз зі всім розберемось!...

Хто це? Поглянувши в сторону, звідки почув голос, я побачив не дуже високого русого хлопця із блакитними очима і настільки чи то стомленим, чи то сумним поглядом, який ну не може бути в таких молодих людей (а цей хлопець зовнішньо виглядав на років 25, максимум, 27). В голові зразу проскочила думка “От, Едмунд зараз все владнає”. Едмунд? А звідки я знаю, що це Едмунд? 

Мене почало переповнювати хвилювання. З однієї сторони, невже до мене все ж почала повертатися пам’ять? А з другої, я ж нічого майже не пам’ятаю ні про що, що було до того, як проснувся в лікарні. Що я йому скажу? Як я йому це скажу? “Привіт! А я пам’ятаю тебе в обличчя, і догадуюсь, як тебе звати, але хто ти - без поняття”? Ні. Краще постою в стороні та поспостерігаю.

Цей хлопець став напроти прив’язаного до стовпа чоловіка і почав вдивлятися йому в очі. Вдивлятися і мовчати. Я, та й, думаю, всі інші, відчув неабияку напругу в повітрі. Аж мурашки по шкірі. А ще на додачу ця тиша. Сам хлопець мовчав, вдивлявся, стоявши непорушно і, здавалося, навіть, не дихаючи і не блимаючи очима, а інші, як було видно з їх виразів обличчя, побоювалися хоч якось поворухнутися, хоч така пауза здавалася ще більш гнітючою. Із-за цього, як то кажуть, кожна мить здавалася вічністю.

– Ну що? Таки нічого не хочеш сказати? – Промовив той хлопець, не відриваючи погляду. – Розкажи щось.

У відповідь тиша. Єдине, що змінилося, – це вираз обличчя прив’язаного чоловіка, який із переляканого почав переходити на спокійний із нотою зневаги.

– А що ти хочеш почути? Скажи, і я це повторю.

В цю ж мить піднявся неймовірний гамір. Майже всі зразу ж взяли все, що було під рукою, і замахнулись, щоб закидати прив’язаного. Але в останній момент зупинилися, побачивши команду зупинитися від хлопця. 

– І що ти розповів?

– Не переживай. Нічого особливого. Тому за свій зад можеш не перейматися.

Гамір знову піднявся в той же момент, але хлопець знову всіх втихомирив одним жестом руки. Після цього він посміхнувся і сказав прив’язаному:

– Що ж ти так? Ти ж знаєш, що тобі зараз краще перейматися за мій зад, а не за мій.

В той же момент у чоловіка, прив’язаного до стовпа, була встромлена щось якийсь довгий предмет точнісінько в печінку. Його обличчя аж скорчилося від болю, але сам він не видав і звуку. В наступний момент другий, аналогічний об’єкт був встромлений у район підшлункової. Але ні крику, ні стогону чоловік не видав.

– Я побачив все, що хотів. - Промовив хлопець, повернувшись до натовпу. – В тому, що він шпигун, – я впевнений. Але поки в мене немає підстав вважати, що він видав щось значуще. То що будемо з ним робити?

Зразу ж піднявся гамір. Хтось пропонував винного спалити заживо, хтось – вигнати, ще хтось – катувати. Але коли хлопець підняв дві руки, всі знову ж замовкли.

– На допит його. Він точно може розказати щось іще.

Як тільки зв’язаного забрали, той хлопець оглянув натовп, і, помітивши мене, зразу ж рушив у мою сторону.

– Ну що, Джоне? Оперативно ти. Ходи зі мною. Елеоноро! Ходи з нами.

Ми пішли до робочого шатра цього хлопця. На диво, воно було непогано оббудований: стіл, кілька стільців, навіть, непоганий килим. Він сів за стілець біля стола і запросив сісти нас.

– Отож, Джоне. Радий, що ти знову з нами. До мене дійшла інформація. Що ти втратив пам’ять…

Що? А як він взнав? За мною було спостереження? Я десь проколовся, і не помітив? Цікаво.

– Я знаю, ти здивований. Але, думаю, все з часом. Особливо, враховуючи те, що ти згадав Елеонору, і, можу припустити, згадав і мене.

– Едмунд, правильно? - відповів я, побачивши в його погляді чи то цікавість, чи то питання. Але заспокоїло мене те, що цей погляд був трохи веселіший, ніж тоді. А як, до речі, це зрозумів? Там же ж був такий натовп! Десятка зо три людей, як мінімум…

– Та не хвилюйся ти так. Чи ти думаєш, що я зірвуся і теж чимось в тебе засаджу?

Тут я геть отетерів. І як на це реагувати? Я не можу його прочитати… Прочитати?

В цю ж мить мене за руку ніжно взяла Елеонора, знову злегка посміхнулась, а Едмунд посміхнувся зразу ж після неї, після чого здихнув. 

– Як я й думав. Добре тебе опрацювали. Гаразд. Залишайся тут. Думаю, ти багато чого згадаєш сам, але раз у нас є можливість трішки побалакати, то я з Елеонорою введемо тебе в курс діла…

І мені почали розказувати неабияку історію, в яку, на перший погляд, повірить, навіть, не кожна дитина.

Як виявилося, ми троє і всі, хто в цьому таборі залишився, – це залишки спецпризначенців, яких було, якщо можна так виразитися, виростили в пробірці в межах одного таємного військового проєкту. Метою було проведення експерименту з виведення свого роду військового загону генномодифікованих людей з певними особливостями, хай то фізичними, інтелектуальними чи ментальними. Я та Елеонора були в групі тих, в кому намагалися розвинути ментальні здібності, Едмунд - в тій, де акцент робили на інтелекті. По закінченню так званого “вирощування” було проведено тестування на відбір самих обдарованих молодих людей, яких, згідно з рішенням керівництва наукового проєкту, планувалося поставити на чолі групи, утвореної об'єднанням трьох вище згаданих. Так, до них було відібрано дев’ятьох найкращих (по три з кожної групи), серед яких я, Елеонора, Едмунд і … Гаррі? (Це було досить несподівано.)