Новини

Пройшов тиждень з того інциденту з бандитами. Хто б міг подумати, що ця здатність забиратиме настільки багато сил? Ах так, я ж мав це знати. Видно, мені й дійсно настільки прополоскали тоді мізки, що я забув як про неї саму, так і про її наслідки. Пройшло стільки часу, а тіло до цього часу ниє після такого навантаження. Але найбільш цікаво те, що це ж більш фізична навичка, аніж ментальна, ні? Хоча…

– Хоча ментальна сила здатна значно підсилювати фізичне тіло, знімаючи біологічні блоки.

Біля мого ліжка стояла Елеонора. Я знову, літаючи в хмарах, не помітив, як вона зайшла ні в хату, ні в кімнату. 

– Ти, думаю, й сам розумієш довгострокові наслідки таких витівок. - Вона глянула на мене таким поглядом, ніби знову просила більше не використовувати цю силу. - Хоча, якщо ти захочеш, то тебе вже ніхто не зупинить. Занадто ти вже впертий у таких питаннях. Ах так! Чому я прийшла? Тут новини про Едмунда є. Аліса щойно з розвідки.

– Аліса? Та, що…?

– Так, та що права рука Лізи. Так от. Дійшла інформація, що Едмунд таки почав збирати партизанський загін. Видно, він почав наводити зв’язки серед незгодних з політикою Ради. І є підстави вважати, що таких немало на фоні її нинішньої внутрішньої політики.

– Там все настільки погано?

– А то. - сказала Ліза, зайшовши в кімнату.

З нашою головною шпигункою в кімнату зайшла дівчина, на вигляд дещо схожа на Лізі, тільки дещо нижча та з волоссям, більш рудим, аніж білявим.

– Ну, Алісу, думаю, ти пам’ятаєш. - Продовжила Ліза. - Не знаю, кому більш пощастило з тим, що я твоїм дружком зацікавилась: їй чи Елеонорі?

– А ти щось схуд, Джоне. Але все одно знімай штани. - спокійно сказала Аліса, продовжуючи дивитися на мене дещо холодним поглядом, після чого отримала добрячого копняка від Лізи.

– Тут, блін, Елеонора! Забула, як при смерті від її побоїв була?!

– Та добре вже, добре. Почекаю, коли вона піде. - все так же незворушно сказала Аліса.

Лізу вже почало смикати. 

– Дівчата! - Гаркнула Елеонора. - Давайте вже до діла. Не дарма ж я вас до Джона позвала?

Тепер вже пересмикнуло обох. І мене ще й за компанію. Елеонора дійсно може бути страшною дамою, коли мова заходить за мене.

– Добре. - Почала Аліса. - Картина наступна. Як вже було сказано, Едмунд вклинився в ряди опозиції та збирає власний загін. Наскільки я розумію, його залучили до збору основних сил противників Ради, а оскільки він командував нами, тобто, є підсиленим солдатом, що пройшов вогонь і воду, то зверху був даний дозвіл на формування власного автономного загону. Поки не вдалося, по яких принципах наш командир бере до себе новобранців, але малоймовірно, що це прості прохожі.

– В якому плані? - запитала Елеонора.

– Ви, думаю, в курсі того, що Рада свого часу відновила експерименти з генетичною модифікацією людей. Тільки вона це зробила з куди більшим розмахом: ці експерименти почали стосуватися вже й цивільних. Цілком можливо, що Едмунд знаходить спосіб до них дотягуватися і вербувати в свої ряди…

А й дійсно. Меншого від самого сильного інтелектуала нашого загону не варто очікувати. Видно, він і на мене так вийшов.

– …Однак, це ще не все. Гаррі об’явився…

А тут мене вже пересмикнуло.

– … Виявляється, він до цього часу діяв у тіні Ради. Хоча, мабуть, краще сказати, за її спиною. До мене дійшли чутки, що він теж почав накопичувати воєнну силу. Але щодо цього в мене поки замало даних. Нічого більш конкретно сказати не можу.

– Джоне. - Елеонора тепер перевела погляд на мене. - Гаррі щось тоді говорив?

– Він говорив щось про свої інтереси, про те, що він не друг, але й не ворог і таке інше.

– Зрозуміло. Значить, буде весело.

– Елеоноро, слухай. - Промовила Ліза. Це, мабуть, перший раз, коли з моменту повернення я побачив її серйозне обличчя. - Це що виходить, нова громадянська скоро спалахне?

– Швидше за все. Але вам все одно треба продовжувати збирати інформацію. Поки наявної недостатньо, щоб щось робити. Можете бути вільні.

І Ліза з Алісою пішли. Значить, ось про що Гаррі говорив. Цікаво, що з цього вийде.

– Джоне! Не напружуйся. Відпочивай краще. Ти ще неповністю відновився. - сказала Елеонора і теж пішла.

***

На наступний день мені стало набагато легше. Відповідно, я вже зміг помагати Альфреду. Однак, мені не давало спокою сказане нашими шпигунками. Що ж тут діється? І, що саме головне, що задумав Едмунд? Невже Гаррі говорив намагався натякнути на те, що амбіції Едмунду важливіші єдності зі вцілілими із загону, з якими він пройшов вогонь і воду  ролі командира? Коли я волочився з живністю Альфреда, такого роду питання періодично крутилися у мене в голові. Добре, що біля мене був Анубіс, який періодично мене відривав якимись витівками: то за куркою поженеться, то втече незрозуміло куди та принесе щось в зубах (він кілька разів так, навіть, зайців живих приніс). Цей звір не дасть мені сильно зануритися в такі роздуми, й Елеонора під боком для цього не треба…

Але, як то кажуть, згадай чорта, і він з’явиться. Прийшла Елеонора з листом і віддала його мені. Сказала, від Гаррі, що мені здалося дивним: він же ж і так до мене достукатися може, через ментальний зв’язок. Хіба Елеонора не дає.