Послання Гаррі

Тиша. Темнота. Раптом в очі вдаряє яскраве світло, від появи кого мене перемикнуло, і я сів. Де я?

Це була якась кімната, схожа на підвал: сірі бетонні стіни, холодна підлога, вкладена чорно-білою плиткою, одна яскрава лампочка…

– Проснувся, блін, нарешті!

Мене аж пересмикнуло знову. Цей голос… Я різко підвівся і повернувся в сторону голосу… Це був Гаррі… Гаррі, що сидів на стільці.

– Здоров був, Джоне! Шо ти?

Я промовчав, не знаючи, як на це реагувати. Просто стояв і мовчав, чекаючи якоїсь витівки зі сторони цього персонажа.

– А ти, бачу, багато чого вже позгадував. 

Я все ще непорушно стою, вилупившись на Гаррі. Мені вже аж цікаво стало, що тут діється.

– Ну-бо, Джоне! Ляпни щось!

– Де я? - Не витримав я. - І що забув тут ти?

– Хе! Зараза така. Так і думав, згадав ти-то багато, але не згадав головного. Так би ти, хоча б, припустив… Хоча… Деяких моментів ти й не знав. Але, все одно, ти не згадав самого головного.

Мене чомусь почав огортати гнів. Настільки сильний, що мене кинуло в дикий жар, руки почали трястися, на лоб виступив піт.

– Заспокойся, Джоне. Заспокойся. Я не битися прийшов.

Інтуїція підказувала, що це дійсно так. Але, все одно…

– Тоді де ми? І що ти тут робиш?

– Ясно. Щодо того, де ми, то, можливо, ти й дійсно не в курсі щодо мене в плані деяких моментів. - Він підняв на секунду погляд на стелю, і знову почав дивитися на мене, з тією ж посмішкою, яка була на ньому майже завжди. - Розпитаєш потім Едмунда з Елеонорою щодо цього. Думаю, вони-то повинні бути в курсі. А щодо того, чому я тут, то я занудьгував за тобою. Чесно!

– Гаррі! Чого тобі від мене треба?

– Та заспокойся ти. Я дійсно тут виключно через те, що просто хотів тебе побачити. Мені стало цікаво, як ти поживаєш і, головне, з якими успіхами повертається твоя пам’ять.

– В якому сенсі?

– Як ти думаєш? Що робили з тобою оті 5 років, що тебе в загоні не було? Тебе в лабораторії тримали, де в тому числі й пам’ять тобі приглушити намагалися.

– Звідки ти це знаєш?

– Це вже окрема історія. Пізніше якось розкажу, якщо випаде така можливість. Але е не головне. Я так розумію, що вони достатньо добре попрацювали з твоєю пам’яттю. Дечого ти дійсно за стільки часу так і не згадав, хоча для цього були ідеальні обставини.

– І до чого ти хилиш? - Присів я, вже повністю заспокоївшись.

– А тебе нічого не бентежить? Елеонора, наприклад, Едмунд, ти, загін та його історія. Нічого?

Він про що? Я щось не розумію. Але він мене заінтригував.

– Ти реально дупля не ріжеш? 

Я ствердно махнув головою.

– Я зрозумів. Видно, тебе аж настільки сильно обробили. Або ж ти просто напружити мізки лінуєшся, як це іноді бувало, коли я служив з вами. Джоне, слухай сюди! Ти номер Едмунда згадав?

– Звісно, 21.

– Що він означає?

– Перший в загоні по могутності серед інтелектуалів.

– Правильно. А номер Елеонори?

– 31.

– А що він означає?

– Перша в загоні по могутності серед менталістів.

– А твій?

– 32.

– Тобто другий в загоні по могутності серед менталістів. Правильно?

– Так.

– А тепер, Джоне. - Обличчя Гаррі стало серйозним. А раз так, то зараз має бути ледь не момент істини. - Що ти пам’ятаєш про можливості Елеонори? Чому її поставили як наймогутнішу?

– Ну… Вона дуже вміло затьмарює розум інших і відводить увагу.

– Правильно. Вона як менталіст дуже вмілий, і могутній теж, ляльковод. Їй, наприклад, придушити волю двох-трьох сотень вояків і заставити їх танцювати під свою дудку на раз плюнути. Це лише приклад. Вона ще багато чого такого може. А от що можеш ти, раз поступаєшся можливостями лише їй?

А й справді. Чому ж я раніше про це не подумав… Від розумів мене відвернув чийсь тихий голос… Ну й нехай.

– Гаррі, чому ти мені це розказуєш? Ти ж хіба не наш ворог?

Він знову посміхнувся.

– Джоне, згадай наші роки служби в одному загоні. Ти, думаю, пам’ятаєш, що я часто діяв, виходячи з власних інтересів.

– Але ж далеко не завжди…

– Що було теж було в моїх інтересах. Інакше б мене в чомусь запідозрили…

Я знову почув чийсь голос, але на цей раз він пролунав гучніше.

– Нав’язлива яка. Підросла дівка. - І знову на секунду підвів погляд на стелю. - Ах так, на чому я зупинився? О! Так от, я зараз дещо вільніший. Мене вже не так сильно контролюють, як тоді. А тому я можу діяти більше у своїх інтересах. Зрозумій, Джоне, поки ви не перешкоджаєте мені, що, знаючи Едмунда, до пори до часу, я вам не друг і тим більше не ворог. Однак…