Сади Гесперід (фреска друга)

Вітер свистів у щоглі, шалено ляскав вітрилом і зрештою, зірвавши його, немов листок із дерева, поніс у безкрає море. Корабель скрипів і, мов тріска, підскакував на хвилях, геть не слухаючись стерна

Весла тріщали, моряків викидало за борт, і їх одразу поглинала Посейдонова пучина. Ті, кому пощастило лишитися живими, зблідли від несамовитої хитавиці й ледве трималися на ногах.

Одіссей геть захрип, невпинно віддаючи накази. Намагаючись перекричати бурю, він наказував спрямовувати судна до ледь помітного кам'янистого берега.

Один із кораблів зачерпнув бортом воду й перекинувся, миттю зникаючи під важкою товщею хвиль. Матроси чіплялися за вцілілий такелаж, намагаючись урятуватися. Декого вдалося підняти на інше судно, що ще трималося на воді.

Раптом вітер підхопив кораблі й поніс їх просто на темну смугу берега.

Один із кораблів розтрощило об скелі, поховавши разом із ним і людей. Інші сіли на мілину неподалік берега. До грізних хвиль, що здіймалися стіною, приєднався крижаний дощ, який гостро шмагав обличчя.

Темряву раз по раз розтинали стріли Зевса, вихоплюючи з мороку перекошені від страху людські обличчя.

Опинившись у воді, Одіссей, напружуючи останні сили, поплив туди, де крізь бурю темніли високі скелі й жеврів ледь помітний вогонь.

«О боги, змилуйтеся над нами, не відправляйте нас завчасно до похмурого царства Аїда», — молився він.

Долаючи біль і ломоту в змученому тілі, він уже майже не відчував їх, невідривно прямуючи до того вогню. Поруч його товариші так само відчайдушно боролися за життя.

Нарешті Одіссей відчув під ногами дно. Підвівся, але тієї ж миті могутній вал збив його з ніг. Він виринув, випльовуючи гірку солону воду й жадібно хапаючи ротом повітря.

На березі він безсило повалився на пісок, майже знепритомнівши від утоми.

***

Отямився вже в печері, величезні склепіння якої загрозливо звисали сотнями гострих кам'яних списів.

Від каменю віяло теплом. Язики полум'я танцювали на стінах. У повітрі стояв запах смаженого м'яса.

На кам'яній долівці лежали його супутники.

За входом, у непроглядній темряві, несамовито періщив дощ, а в кронах дерев гудів вітер.

Леохар почав перелічувати загиблих, але зауважив, що, ймовірно, врятувалися й інші люди. Просто вони могли пристати до берега в різних місцях і тепер не здатні відшукати одне одного в темряві.

Не було й Крікса.

Рабів уціліло зовсім мало. Можливо, дехто з них віддав перевагу смерті перед рабством, а можливо, скориставшись нагодою, просто втік.

З усього видно було, що цей край скелястий і вкритий густими лісами.

Двоє воїнів примудрилися вполювати порося.

Наситившись, люди майже миттєво поринули в сон.

Одіссей також провалився в тривожне забуття, цього разу навіть забувши виставити варту.

***

Уранці осяйний Геліос засяяв у небесах, і лагідне, спокійне море заблищало сліпучим золотом.

Від гарячих сонячних променів над травою й чагарником, що вкривали схили, здіймалася густа пара.

Неймовірні квіти — темно-сині, рожеві, блакитні, помаранчеві та білі, немов народжені сонцем і дощем, розкривали свої пелюстки й зачаровували погляд

Одіссей наказав оглянути кораблі, витягти їх на берег і взятися до ремонту.

Сам же, обравши шістьох надійних супутників, почав підніматися схилом угору.

Барвисті луки й світлий ліс із високими прямими стовбурами зустріли їх багатоголосим пташиним співом.

Знаючи, якою оманливою буває подібна краса, воїни тримали зброю напоготові. Та поступово спокійна велич природи й теплий клімат роззброювали їхні душі.

Якась незрозуміла радість і легкість охоплювали людей поперед цього дива — барвистих килимів квітів і дивовижного пташиного пір'я. Високі прадавні дерева ховали мандрівників від палючого сонця, даруючи рятівну тінь.

Невдовзі воїни вже встигли наповнити полотняні торби впольованою птицею. Та повертатися ніхто не поспішав.

Що глибше вони заходили в ліс, то яскравішими барвами розквітав світ довкола, а повітря повнилося гучним і милозвучним співом птахів.

Віття дерев схилялося додолу під вагою плодів, а чисті струмки весело й дзвінко бігли поміж камінням.

«Дивовижний сад», — думав Одіссей. — «Ніколи в житті не бачив нічого прекраснішого».

І він пошкодував, що поруч немає Пенелопи й Телемаха, що ні з ким розділити захват від цієї краси.

Невдовзі вони натрапили на водоспад, що з гуркотом обрушувався з високої скелі. Поскидавши одяг, воїни з насолодою кинулися в прохолодну воду. Обмиваючи рани, вони довго ніжилися й хлюпалися у прозорих струменях, весело перегукуючись між собою.

Освіжившись, Одіссей вийшов на берег і завмер.

Біля заростей, анітрохи не ховаючись, стояла оголена жінка.