Блуд

Блуд
альтенативний світ, гумор, кібер панк
Сабін 
Вона чекатиме саме тебе. Саме сьогодні.

Нічні думки
   Сабін любила ніч. Тоді вона довго сиділа біля панорамного вікна і дивилась на місто.
І місто , і сама жінка були чимось подібні. Сабін- сумна та незатишна. І місто- різке і гостре, порізане світлоносними пременями лазерів та рекламними щитами.
. У самої Сабін було вузьке обличчя з гострими вилицями та нескореними сірими очима. І дивилась вона завжди гостро та трохи травмовано.
. Любила, проте , сірий колір. Тепер куталась у сіре просторе кімоно, світло- русяве волосся було зібрано в жмут.
. В її помешканні теж було забагато графітного кольору. Мало меблів. Багато простору. І часу.
  Часу в неі було найбільше. Більше, ніж простору, більше ніж почуттів до цього світу.
. Сабін було тридцять сім. Вона вважала, що половину свого життя вже прожила. Наступну ж половину хотіла прожити гідно, як вийде, проте, бо вибирати особливо не приходилось
. Мала невиліковну хворобу, що почалась ще в дівоцтві, а проявилась вже тепер.
. Сабін усмехнулась. Нічого такого у цій хворобі не було. Вона навчилась з цим комфортно жити. Треба було лише дотримуватись певної дисципліни, правильного харчування та нормально спати.
. Ось з останнім Сабін не повезло. Сон до неї на йшов. Тоді жінка робила собі каву та сідала навпроти цього вікна. І просто дивилась на це місто, котре ніколи не засинало.
. Воно підносилось під хмари. Було вілььне від умовностей та сміливе у пориваннях. Чесне та жорстоке. Воно не йшло на компроміси. Тут прийшлось також бути чесною і жорстокою. Зато тоді ти отримував все. Вона засвоіла сразу: не грай з цим містом в нечесну гру, інакше програєш. Тому дотримувалась правил.
Хоча, іноді приходилось їх порушувати.
. Сабін любила життя. Любила і насолоджувалась ним, як уміла. Любила бути вільною та не соромитись своіх бажань. Любила ходити швидко та поривчасто, говорила та думала, що хоче. Хоча знала, що ШІ читає вільно усі думки мешканців. Знала, що ті, про кого вона іноді думала так незатишно, знатимуть про це. Але це її не обходило до того моменту, поки вони мовчали.
.
А мовчали вони завжди. Крім деяких моментів. Завдяки ним вона і заробляла собі на життя.

Складність світу цього
Сабін знала, що її життя не було однозначним. Воно було розірване та пошматоване, воно було  не завжди світлим і радісним. Але воно було прекрасне.
 Її світ не можна було судити з точки зору простацької однобічної моралі, яка б вона не була необхідна звичайним людям. Ні, її життя було надскладним пазлом, деталі до якого з8являлись не завжди вчасно. Деякі були спотворені. А деякі і зовсім загублені. 
 Цей пазл, який вона називала власним життям , зяяв білими плямами. І то це було занадто складно. Вона заздрила людям , у яких було все настільки просто в голові, що вони могли дозволити собі бути жорстокими та безжальним. Вона була складна. тому просто мудрішала сама на сам.
Зміна 
Сабін хотіла змінити риторику. Цей світ іноді ставав невиразним та розмазаним, як на картинах імресіаністів. Це було прекрасно. Але іноді вона ловила себе на думці, що довго ці емоційні солодкі соплі із сльозами не витягне. 
   Тоді приходила нарешті думка чи , навпаки,  зівльнення від усяких думок: їй не вистачало жорстокості.
   Але жорстокість була різною. Була емоційна жорстокість, була якась безжалісна соціальна жорстокість, була фізична жорстокість. Абсолютно неприйнятна. 
  Врешті, Сабін зрозуміла: їй не вистачало інтелетуальної жорстокості. 
Тоді вона видихала: підбери ці емоційні соплі. я це ненавиджу. Я ненавиджу емоційне насилля, взагалі все, що пов8язане з емоційним проявленнями та обміном. Я не буду переживати це  знову і знову. Мені глибоко чхати на усіляки страждання. Я не вмію страждати і не хочу, щоб ти страждав. 
  Але я визнаю єдину форму жорстокості- це інтелектуальну жорстокість. 
  Мені не вистачає жорстокості розуму. Коли можна різатись об слово чи фразу, коли крізь ці порізи проростає врешті твоє внутрішнє "я". Вільне і жортоке. Коли на губах з8являється посмішка переможця не через те, що вчинив комусь страждання. А через те, що тебе осяяло врешті так, що темряві та невігластву не лишається жодного шансу

Відрізане вухо Ван Гога
 Сабін почула слабкий сигнал.
    Екран блимнув. Вона відкрила повідомлення.
   Повідомлення було лаконічним: це було фото якоїсь екзотичної квітки з довгим вишуканим пестиком у сірих імперсіоністичних кольорах.
  Сабін усміхнулась.
Незворотність
Сабін роздивилась фото. Вона не розумілась на квітах. Хоча любила ранункулюси.
.  Це був чоловік. Молодий та напрочуд гарний та сексуальний. У нього були дивовижні вишневі очі. Вона таких не бачила за все своє життя.
. - Не завжди буває така удача, - подумала Сабін. Але чоловік вже набрав її номер. Вона відповіла.
. Відкинувшись у фотелі, вона тримала в руках келих з коктейлем.
Чоловік трохи нахилився до екрану. Вона бачила тільки довершений овал  обличчя та цей вишневий погляд.
- Ти впала мені в око..
. Сабін відчула, як в неі трохи запаморочилось в голові.
. Тоді її душа, наче відділившись від тіла, так прямо крізь пікселі та рідкі кристали полетіла і шубовснула в глибину цього погляду.
. Сабін потрапила наче в якийсь тунель. Вона летіла, але не відчувала ні руху, ні напрямку. Фрактально розділена її свідомість потрапляла в безкінечні фрактальні розгалуження  і пастки. І там вже билась у вишневій  істериці.
- Я- Сєвер, - тихо сказав чоловік. Вона вдихнула його голос. А потім його видихнула:
- Як імператор?
- Не як.. Вважай, імператор.
- А де твоя імперія?
- Завжди зі мною.
. Вона завжди падала з такими чоловіками.
" Розумний і жорстокий" - подумала. Але вголос промовчала.
. - Як тебе звуть,- спитав
- Я вже давно не називаю свого імені.
- Тоді назви умови.
. Сабін перевела подих: " Так безпечніше. Це просто робота"
. Але на цей раз - приємна.