Розділ 15

Я чимдуж помчала до Гліба. Одразу помітила його біля нашого місця поряд із лавкою. У парку було тихо, як завжди у цей час. Поряд зі мною проїхав хлопець на велосипеді і я трохи злякалася. Гліб терпляче чекав, він ходив з боку у бік з букетом ромашок. Так, я обожнюю ці квіти, і він про це пам'ятає. Коли я підійшла, він ніжно спробував поцілувати мене, але я відштовхнула його, намагаючись триматися відсторонено.

- Привіт, - він чмокнув мене у щоку і простяг мені квіти, - це тобі.

- Спасибі за квіти, – я трохи посміхнулася, але не розтанула.

Гліб поводиться так, ніби бачилися тільки вчора, не було розставання, ігнорування моїх дзвінків та повідомлень. Мене трохи обурила його поведінка. Дуже дивно. Швидше за все він не знає, що я бачила його з Діаною.

Гліб продовжував дивитись на мене. Стало ніяково від цього погляду. Він обережно поцікавився:

- Ти відсторонено поводишся зі мною. У нас все добре?

- А ти як думаєш? - його питання мало не викликало мою лють, я стримано, з відтінком дратівливості, запитала: - Розповісти нічого не хочеш? - обережно підвела його до розмови, яку сама боялася.

– Хочу, – Гліб замовк. Так само спокійно продовжив він, - З чого почати?

- З самого початку, – я морально приготувалася до його відповіді.

- Добре. У мене є брат-близнюк, - він був цілком серйозним.

- А-ха-ха-ха! Так і повірила, - не могла зупинитися, від хвилі сміху, що накрила, у мене аж сльози виступили. - Нічого краще придумати не зміг?

- Я цілком серйозний. - Гліб дочекався, поки я заспокоюся. – Ось фото і це не фотошоп, - він показав мені фото на екрані свого телефону, на якому був Гліб та ще один хлопець – копія Гліба.

- Та ні в життя! Ти міг мені про нього розповісти? – обурилася я.

- Ні. Треба було тебе трохи подратувати, - Гліб хитро примружився, - Бачу, ти сильно переживала, отже, поступово в мене закохуєшся, - Його усмішка аж вуха йому почала натирати.

- Як його звати? – продовжила розмову, намагаючись зберігати спокій та безтурботність.

– Руслан.

- Чекай, я тепер взагалі нічого не розумію, - я почала нервово закручувати пасмо волосся у локон, - Отже, тоді в кафе був не ти?

- Так, не я. Чекай, ти стежила за мною? Навіть не уявляю, що ти накрутила собі.

- Бачиш, якби ми не приховували один від одного інформацію, довірливо спілкувалися, цього всього не сталося б, – раптом у мені прокинувся психолог, - Чому тоді у кафе твоя колишня дівчина була з твоїм братом-близнюком? Вони разом?

- Зараз поясню, - Гліб замовк на кілька секунд, мабуть, подумки повертаючись у своє минуле. У його погляді вгадувався глибокий смуток, – З Діаною я та мій брат навчалися в одному класі. Вона моє перше кохання. У дев'ятому класі ми почали з нею зустрічатись і так тривало півтора роки. І все було добре, доки за моєю спиною Руслан та Діана не розпочали свій таємний роман, поки ми були з нею в сварці. Все це відкрилося на випускному, виявляється я три місяці жив у незнанні, сподівався, що ще помиримося з нею. Після цього Руслан перестав для мене існувати як брат. З того часу я з ним не розмовляю та уникаю.

- Як це вони всі пояснили?

- Пояснили? Діана сказала, що не могла мене покинути, їй було мене шкода. А брат взагалі нічого не говорив. Після випускного він переїхав до бабусі в інше місто, навчався там. Діана поїхала до того ж міста і теж почала там вчитися.

- Чи весь цей час вони були разом?

- Мабуть так.

- Розумію, вони відкрили стару рану, але відповідай: чому ти так вчинив зі мною? Ти міг відповідати на мої дзвінки та повідомлення, - я починала закипати від злості та образи.

- Почекай, не заводься. Діана та Руслан приїжджали до батьків. Коли вони поїхали, усвідомив, що треба розібратися з недомовленостями, поїхав за ними, щоби остаточно поставити крапку в минулому. Повір, я був такий злий на себе, але не міг усе розповісти тобі. Вибач.

- Знаєш, таке собі виправдання, - я повернулася, щоб піти, але він різко схопив мене за руку. Прогарчала, - Відпусти.

– Не відпущу більше ніколи, - він швидко вимовив.

Я обернулася і подивилася йому прямо в очі, в них побачила щирість. Він швидко сказав:

- Лера, все справді змінилося з твоєю появою. Коли була сімейна вечеря у батьків, на той момент зрозумів, що ще не відпустив минуле. До твоєї появи ще за нього чіплявся. Я був збентежений, оскільки не розумів до кінця, що відчуваю до тебе до того моменту, коли вперше побачив за стільки часу Діану. Мені треба було розібратися. Я не хотів завдавати тобі болю, - він замовк, продовжуючи спостерігати за моєю реакцією.

- Але завдав, – важко зітхнула я.

- Так, знаю, - він зробив паузу, - Наступного дня після вечері вони поїхали. Я зрозумів, що та недомовленість між нами не дає мені жити далі на повну. Поїхав за ними. Мене просто мчали ноги на станцію, де купив квиток, я вимкнув телефон. Потрібно було подумати, з чого почати розмову. Ніхто не знав, де я.

- Ти розумієш, що я хвилювалася за тебе! – я пнула його кулаком у плече.