Розділ 14

Я припинила писати повідомлення Глібу, бо вони так і залишаються непрочитаними. Він віддає перевагу розмові по телефону або живому спілкуванню. Але в цій ситуації не знала вже що й думати. В університеті я постійно дивилася на місце, де сидів Гліб, і від цього порожнеча і душі збільшувалася. У ці хвилини я згадувала свою стоп-фразу «більше позитиву» і знову продовжувала уважно слухати лекцію, яка до цього нагадувала мені німе кіно.

Перед другою парою я пішла в кафе підзарядитися смачним латте та кексом.

Коли я повернулася до аудиторії, на моєму зошиті лежала записка: «Вийди у коридор. Гліб». Я так зраділа, що він з'явився, попросила вийти у викладача. У коридорі стояв Гліб-красень.

- Привіт що трапилося? - трохи здивувалася його вчинку, ми начебто з ним все з'ясували і наші шляхи розійшлися.

- Привіт все добре. Просто не знав, як до тебе підійти, - він трохи зам'явся, - То наше побачення було жахливим, сам розумію, що поводився самозакохано. Може, ти даси мені другий шанс?

– Що? – тільки цього зараз не вистачало.

- Ти мені справді подобаєшся. Розумію, що тобі потрібен час оговтатися після розставання. Я почекаю стільки, скільки буде потрібно.

- Про що ти говориш?

- Ти і Гліб…

- Ми зустрічаємося, – хоча насправді вже починала у цьому сумніватися.

- Я подумав, що ви не разом.

- Чого раптом?

- Десь тиждень тому бачив Гліба з іншою дівчиною, і це точно була не просто подруга, - так, я відразу зрозуміла, що він теж бачив його з Діаною.

- Ти все не так зрозумів. Якщо я тобі справді подобаюся, попрошу не розказувати про це.

- Добре. Тоді я піду.

Коли він зник з мого поля зору, я витягла мобільний з кишені джинсів, на заставці були ми з Глібом, усміхнені та щасливі. Завжди, коли дивлюся на це фото, виникає подвійне почуття: з одного боку, стає тепло і добре на душі, з іншого – хочеться дати йому ляпаса. Набрала Машин номер.

- Привіт, Гліб-красень, зізнався, що я йому подобаюся.

- Коли з'являється хлопець, одразу й інші починають звертати на тебе увагу. Це нормально.

– Він бачив Гліба з Діаною, вирішив, що ми вже не разом.

Маша замислилася перед відповіддю:

- Здається, що ти йому справді подобаєшся, переживає за тебе. Погано, що може розповісти про побачене.

- Я попросила його зберегти цю таємницю.

- Тоді нема про що переживати.

* * *

Ми з Олею закінчували наше чаювання зі смачним печивом. Вже годину, сидячи на кухні, вона мене вмовляла піти сьогодні ввечері на тусовку. Мені не хотілося нікуди йти, просто звернутися калачиком і ностальгувати, пожаліти себе, понавигадувати історій про Гліба, подивитися сльозливий фільм. Але Оля вторглася до будинку і наполегливо просила провести вечір весело.

- Давай бігатимемо вранці до пар? - я спробувала відвести її від цієї теми, переводячи на іншу.

- Ні, Леро. У мене дісонія.

- Вибач, ді… що?

- Мені важко рано вставати з ліжка. Хочеться трохи поніжиться, тому в мене три будильники, після яких я все ще сплю.

- Набралася розумних слів. Тоді це пояснює твої постійні запізнення до університету.

- Так, йдемо і все, тобі треба розвіятися, але спочатку потрібно навести красу, - вона схопила мене за руку і потягла до моєї кімнати.

Оля розгорнула набір пензликів для макіяжу на столі, дістала тональну основу, пудру, рум'яна, туш, хайлайтер, підводку, основу під тіні, червону помаду.

- Наче все, - сказала вона, оглядаючи косметику як набір інструментів на столі хірурга.

- Ти думаєш, це все мені підходить?

- Не переживай. У нас із тобою схожі кольоротипи, - і вона взялася за справу, відмовляючись показувати мені результат поки все не закінчить.

Після того, як Оля закінчила з макіяжем, вона перейшла до мого волосся, - накрутила випрямлячем локони.

- Все, тепер можеш дивитися, - вона широко посміхнулася.

Олине тріумфування почало передаватися і мені, я почала з нетерпінням чекати на результат. Я підійшла до дзеркала і прямо не впізнала себе. Оля справді чарівниця.

- Дуже красиво! Спасибі! - захоплення повністю охопило мене.

- Будь ласка. Курси з макіяжу пройшли недаремно.

- Так. Ти молодець!

- Ще треба підібрати тобі вбрання.

- А куди ми підемо?

- До подруги Насті, мені прийшло повідомлення про сьогоднішню тусовку.

- Думаєш, варто йти туди без Гліба? Самій?

- Ти ж не прив'язана до нього. Зараз покажи, що все гаразд. Може, Маша теж піде з нами?

- Маша! Йди до нас!

За кілька хвилин Маша стояла на порозі:

- Ого! Валеріє, та тебе не впізнати!

- Спасибі, - я засоромилась. – Це все Оля.