Чотири місяці тому
Я враз втратила дар мови. Так і продовжувала стояти, дивлячись на те, як Гліб побіг за Яною. Потім до мене підійшли Маша і Настя.
- На тобі лиця немає. Лера, з тобою все в порядку? - Маша стривожено розглядала мене намагаючись зрозуміти мій стан.
Просто стояла і мовчала, продовжуючи дивитися в натовп, де зник Гліб.
- Що з тобою? - вже й Настя стурбовано дивилася на мене, а я, як і раніше, не могла нічого сказати.
Добравшись додому, ми відразу розійшлися по своїх кімнатах. Невже, дівчата здогадалися, що я не готова говорити про те, що трапилося і в даний момент хочу побути наодинці зі своїми думками і копатися в них, поки не набридне? Хоча, було дуже дивно те, що вони не почали допит. Занадто підозріло.
Мені вдалося спокійно потрапити до ванної, щоб умитися, прийняти душ і переодягнутися в домашній одяг. Я навіть голосно тупотіла і щось наспівувала собі під ніс. На кухні трохи погриміла посудом. Ніхто з дівчат не вийшов до мене. Дивно, але в той же час добре. Коли я повернулася назад до кімнати, то вирішила перевірити свій телефон. І ось зараз все прояснилося. Фото мого поцілунку з Глібом обговорювали в групі. Стільки обурених коментарів. Розумію, якщо тут можна було б поставити дизлайк, я була б серед перших, хто б це зробив.
В двері моєї кімнати постукали і припинили мої роздуми. Не знаю, що гірше, що Гліб побачив мене без макіяжу або те, що зараз мала бути розмова з ним.
- Що ти тут робиш? - я підскочила з ліжка і виявилася за півкроку від нього.
- Думаю, нам треба поговорити.
- Нам нема про що з тобою говорити.
- Думаю, все ж є.
- Я не винна, що ти мене поцілував, а не Яну.
- Винна. Потрібно чіткіше висловлювати свої думки.
Я розсміялася, і спробувала крізь сміх донести свої аргументи:
- Ти навіть не дослухав мене, відразу почав діяти. Можливо тобі потрібно навчитися слухати людей.
- Ти смієшся як поранений тюлень.
- Добре, що не як психопат, - намагалася відбити його напад.
- Ти ж дівчина. Твій сміх повинен звучати як дзвіночок.
Я вчасно стрималася, прикинулася на якийсь час глухонімою.
- Ха, у тебе домашній одяг виглядає так, ніби ти його з бійкою відібрала у бомжа. - Зате він зручний і улюблений! - і до одягу причепився. Все йому не так. Як же це дратує. Я ледве стрималася, щоб не накинутися на Гліба, - Знаєш, а тобі краще іноді мовчати. Бачу, ти не знайомий з поняттям «тактовність».
- Ти не виконала свою частину договору.
- Ти теж.
Я просто хочу віддати борг і скоріше викреслити його зі свого життя. Але чим сильніше цього хочу, тим більше втрапляю у неприємності, пов'язані з ним. Мене немов затягує до чорної діри.
- Завтра твій останній день прибирання.
- Так, я вмію рахувати.
- Можеш не приходити, - він додав, - Постарайся мені не показуватися на очі. Тобі все ж доведеться попросити батьків дати тобі грошей, номер картки я пришлю у повідомленні.
- Що? У нас же була домовленість, - мене аж перетрусило всередині.
- Була.
- Я ж тобі допомагала.
- Більше схоже на те, що ти намагалася все зруйнувати. Слухай, Лера, а може ти в мене закохалася?
- Гліб, думаю, тобі пора додому. А то раптом хтось сфотографує, як ти виходиш з мого будинку, - я виштовхнула його зі своєї кімнати і зачинила двері.
* * *
Настрою куди-небудь йти не було. Зі спиртними напоями зробили паузу, вже зачастили останнім часом з дегустацією. Кликати гостей до себе теж не хотіли, у нас було багато речей господарів, які б'ються. Після години суперечок про те, який фільм дивитися, відкинули і цю ідею. Тому наш п'ятничний вечір був схожий на збори анонімних скигліїв.
- Думала, що в великому місті я буду спокійно себе почувати. Для тих, хто не знає, поясню, що жити в маленькому місті - це коли тебе вже знають, ще до зустрічі з тобою. Якщо коротко, велике місто - це теж велике село. Маша, не хочеш бути моїм заступником? Є вільна вакансія.
- Дивлячись у чому.
- Мені потрібна людина, яка буде нервувати замість мене.
- Мені теж, - Настя сіла на диван і зітхнула як літня людина.
- А тобі навіщо? - запитала Маша.
- Особисте життя залишає бажати червоного напівсолодкого. І взагалі, мій рівень стресу перевищує допустимий.
- Що? - тут уже і я захвилювалася.
- Я годину била о груші у залі.
- Нормально. Це ж відмінний антистрес. Що не так? - запитала я.
- У мене немає занять з боксу, ходжу тільки на заняття з йоги. Не знаю, як я опинилася в сусідньому залі.
- Ти ж сама кинула свого хлопця, як же його ... Пробач, ти їх так часто міняєш, що я не запам'ятовую їх імен, - по Маші було видно, що вона намагалася згадати.
#4276 в Любовні романи
#1967 в Сучасний любовний роман
#1088 в Жіночий роман
Відредаговано: 10.10.2024