Розділ 3. Ультиматум

Каріна стояла перед дзеркалом у жіночій вбиральні, стиснувши в руках телефон. Її обличчя було спокійним, але в очах — буря.

— Якщо я ще раз почую, що ти "не командний гравець", я йому… — прошепотіла вона, вдихаючи на повні груди. — Спокійно. Ти не для того сюди прийшла, щоб тікати.

За останні два тижні робота перетворилася на постійне поле бою. І не з колегами — з ним. Костянтин Волошин не кричав, не підвищував голосу, не принижував — але кожне його зауваження звучало так, ніби вона — прикра помилка в ідеальній системі.

І сьогодні він перевершив себе.

— Ви знову дозволили собі правити документи після фінального затвердження, — холодно кинув він на нараді при всьому відділі.
— Бо ви не побачили логічної помилки у фінансовій таблиці, — відповіла Каріна без тіні каяття.
— Це не ваша компетенція. Ви перевищили повноваження.
— Я врятувала проєкт від абсурду, — жорстко відрубала вона.

Тиша. Люди уникали її погляду.

— Після наради зайдете в мій кабінет, — його голос був льодовим.

І ось вона стояла перед ним, зціпивши зуби.
— Якщо ви вважаєте, що маєте рацію, можете оформити наказ про моє звільнення просто зараз.

Костянтин мовчав. Його погляд не відводився від її очей.

— Ви цього хочете?
— Я хочу поваги. Я не ваша пішка, — відповіла вона твердо.
— І я не ваш ворог, — вперше його голос трохи знизив тон. — Але ви обрали конфронтацію з першого дня.

— Я не обирала. Це ваша мова — контроль і наказ. Я ж розмовляю мовою дії і результату.

Костянтин підвівся. Він обійшов стіл і зупинився зовсім близько.

— Чому ви ще тут?

Вона глянула на нього довго, уважно.
— Я питаю себе про це щоранку.

— І що вам відповідають?
— Що є причина. Але я ще не вирішила — це жага довести щось вам, чи самій собі.

Він зробив крок назад.

— Ваші правки у звіті — правильні. Я перевірив. Але спосіб… — він стиснув губи. — Ви як буря в архіві. Ефектно, але небезпечно.

— Бурі приносять дощ. Після них — росте нове.

Він поглянув на неї з якимось новим виразом.
Мовчання між ними стало важким. Не ворожим, не професійним — іншим. Особистим.

— Сідайте, — тихо сказав він. — Давайте зробимо вигляд, що це — новий день. Без війни. Просто — співпраця.

Вона сіла. Серце калатало.
Вперше за ці тижні вона побачила не лише кригу в його очах. Там — щось тріснуло. Можливо, зовсім трохи. Але цього вистачило, щоб вона передумала писати заяву.

Поки що.