Розділ 2. Протистояння

Минув тиждень. Каріна адаптувалася до ритму, як хижак у новому середовищі — тихо, але з прицілом. Вона вже знала, хто підлабузник, хто брехун, а хто просто боїться заглянути Волошину в очі. Вона ж — не боялася. І це було проблемою.

— Каріно, знову не за шаблоном, — роздратовано кинув начальник відділу маркетингу, переглядаючи її аналітичний звіт.
— Тому що шаблон — це безпека для тих, хто боїться думати, — спокійно відповіла вона.

До вечора її викликали в головний кабінет.
Костянтин стояв біля вікна, спиною до неї, в руках чашка чорної кави.

— Ви свідомо ігноруєте внутрішні стандарти?
— Ні, я свідомо шукаю кращі рішення, — Каріна тримала спину рівно.
— У нас працює система.
— А в мене — аналітичне мислення.

Він повільно повернувся.
— Ви провокуєте мене.
— Ні. Я просто не бачу причин мовчати, коли можна покращити. Якщо вам зручно, коли всі кивають — я не ваша людина.

Він підійшов ближче. Між ними було не більше метра. Його погляд був холодний, як сталь. Її — зухвалий, вогняний.

— Ви хочете грати в чесність?
— А ви — у всевладність?

Кілька секунд — напруга, яка могла б розрядити лампочку.

— Якщо ви ще раз зірвете узгоджену структуру звіту, я вас відстороню.
— Якщо структура погана — я її зруйную.

Його очі блиснули. Ця жінка не знала страху. І це дратувало. Але ще більше — притягувало.

— Ви ризикуєте.
— Я звикла. Ризик — моя стихія.

Він мовчки сів за стіл, дістав ручку, підписав її звіт.
— Добре. Нехай це буде ваш останній "експеримент". Якщо він провалиться — вилетите.

Вона підійшла, взяла документ і кивнула.
— А якщо спрацює?

— Тоді я визнаю, що помилявся, — відповів він неохоче.
— Гарна звичка. Варто частіше практикувати.

Вона пішла, залишивши після себе не лише запах парфумів, а й відчуття виклику.
Він провів долонею по скроні. Ця жінка була проблемою. Але чомусь — звільнити її одразу не хотілося.