Розділ 1. Перший день

Офісний простір пахнув кавою, свіжим пластиком і надмірною напругою. Каріна ступила в хол із піднятою головою та вогнем в очах. Її каблуки чітко відлунювали по мармуровій підлозі, ніби заявляючи: "Я тут, і я залишуся."

— Привіт, я Каріна Литвин. Новий аналітик, — звернулась вона до секретарки біля рецепції.

Дівчина в бежевому костюмі кивнула, мовчки набрала внутрішній номер.

— Він чекає вас, — коротко повідомила і жестом вказала на ліфт.

Він.
Каріна знала, хто це. Костянтин Волошин. Тридцятисемирічний директор, засновник компанії, відомий жорсткістю, точністю й тим, що ніколи не усміхається. Їй розповідали про нього — «робот у тілі людини», «ідеальний бос, якщо ти не маєш душі», «не помиляється — і не прощає чужих помилок».

Але вона не боялася.
Вона мала план. І цей план включав сходи нагору — кар’єрно, а не ліфтом.

Ліфт зупинився. Двері відкрились, і вона опинилась перед скляною стіною з табличкою "Волошин К.О.".

— Заходьте, — пролунав голос зсередини, ще до того, як вона постукала.

Він сидів за великим столом, у темному костюмі, з бездоганно рівними папками перед собою. Чоловік навіть не підвів погляду, поки вона наближалась.

— Каріна Литвин. Призначення на посаду аналітика другого рівня.
— Саме так, — вона намагалася говорити рівно, не демонструючи, як пульсує кров в її скронях.
— Сідай… будь ласка, — додав після паузи.

Він нарешті підняв очі. Холодний, пронизливий погляд ковзнув нею зверху донизу, наче оцінював не людину, а відсоток ризику.

— Ваше резюме амбітне. Дуже амбітне.
— Я не звикла витрачати час.
— Тут усе рухається за правилами, — його голос був рівним, як лезо. — Перш ніж ламати систему, спробуйте в ній вижити.

Каріна усміхнулась куточком губ.
— Якщо система добра, вона не боїться змін.

У його очах блиснуло щось схоже на іскру — можливо, роздратування. Можливо, інтерес. Але він швидко погасив будь-яку емоцію, наче хтось вимкнув світло.

— У вас три місяці випробувального терміну. Своїм характером можете справляти враження на друзів, а тут — результат важливіший за амбіції.

Каріна підвелась.
— Я якраз із тих, хто приносить результат. А характер — це лише побічний ефект.

Її пальці впевнено взялися за ручку дверей.

— І ще, пані Литвин… — його голос зупинив її на порозі. — У нас не заведено сперечатися з керівництвом у перший день.

Вона кинула погляд через плече.
— Тоді в мене, здається, буде виняткова історія кар’єри.

Двері зачинились.
У кабінеті залишився лише запах її парфуму — терпкий, як і вона сама.

Костянтин повільно відклав ручку.
Перший день — і вже гроза.
Він не любив людей, які ставлять під сумнів його авторитет.

Але з якоїсь причини — не міг не усміхнутися куточком губ.