Розділ 2. Маленьке зернятко

Маленьке насіння плавало поруч із Краплею, тихо покачуючись на хвилях. Йому було тепло від сонця, і вода ніжно піднімала його, наче лагідна рука. Здавалося, що світ безмежний і сповнений чудес. Але все змінилося, коли з’явилися люди.

Вони взяли насіння з води і закопали його в землю. Маленьке насіння стиснулося від страху. Земля була темною, холодною, вологою, зовсім не такою, як вода, не такою, як море. Тут не було Краплі, не було сонця, не було хвиль. Воно сильно сумувало по ним. Йому не вистачало морського шуму, блиску сонця на воді, сміху хвиль. Серце маленького насіння тужило за світом, який воно залишило позаду.

Дні тяглися повільно. Насіння лежало в темряві, і кожна мить здавалася нескінченною, бо думало, що його поховали. Воно згадувало Краплю, море, сонце, і від цього біль ставав ще гострішим. Але одного ранку щось змінилося. Маленьке насіння відчуло легке дихання води крізь землю, тихий шепіт крапель, що наближалися.

Спершу воно не повірило. Але краплі були справжніми, вони піднімали його дух, гріли теплою пам’яттю про море, про ту саму Краплю, про сонце. З кожним днем їхня близькість давала насінню силу, і ця сила почала рости всередині, сильнішаючи день за днем.

А тоді, краплі сказали, що його не поховали, в посадили! Земля огортає його і дає силу, яку він просто не може відчути через свій страх і сум. Насіння відчуло, що воно може більше, ніж боятися. Воно почало повільно штовхатися крізь землю, пробиватися до світла, шукати сонце, якого так не вистачало. І коли нарешті маленька стеблинка проклюнулася крізь темну землю, сонце зігріло її своїми променями.

У відблиску води, що стікала по листках, насіння побачило себе іншим — вже не маленьким і наляканим, а великим, міцним деревом. Воно стало тим, ким мріяло бути: сильним, світлим, живим. І хоча воно ніколи не забуде страху і суму, тепер воно знало: всередині кожного є сила, яка здатна подарувати життя і сонце навіть у темряві. Просто треба не боятись нового.

Так маленьке насіння, яке боялося, перетворилося на дерево, що тягнулося до неба, обіймало сонце і шепотіло всьому світу свою подяку за морську Краплю, за вітер, за хвилі, що навчали його сміливості.